Зоряний лицар
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0459-8
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Зоряний лицар». Краткое содержание книги:
Таємничий Зоряний лицар вимагає повернути старий борг… Задля цього наслідному принцу Глібу доведеться пройти нелегкий шлях поневірянь і, витримавши чимало випробувань, пізнати справжнє кохання. Та чи дійсно його кохана — та, за кого себе видає?
— Пощастило вам! Пощастило! — пританцьовуючи і кривляючись, навперебій затарабанили чоловічки. — Сьогодні в повню ви можете зібрати багатий вилов.
Оточивши дітей, вони підштовхували їх до озера, завівши дивну пісню, схожу на шаманське заклинання:
Величезний золотавий лик місяця, немов у дзеркало, вдивлявся в озеро, і від цього по воді простягнулася мерехтлива стежка, начебто вишита гладдю на чорному шовку Вітерець ледь скуйовдив темну воду, піднявши брижі. Місячна стежка розбилася на безліч осколків, і вони відблисками задрижали на гладіні озера.
Біля самісінького берега на хвилях погойдувався човник, схожий на горіхову шкаралупку. Хованці підвели дітей до суденця й загомоніли:
— Ми відкриємо вам скарб, якого ніхто не бачив. Сьогодні повня — день щедрий на чарівництво. Скільки багатства заберете — усе буде ваше. Та тільки спочатку треба його добути. Лізьте в човен.
Глібові не подобалися кривляння та змовницькі підморгування хованців, але з іншого боку, у нього не було причин не довіряти слугам доброї Одарки. Вона ж сама сказала: «Дають — бери». Навіщо ж відмовлятися від подарунка.
Марика глянула на вутлий човник і боязко похитала головою:
— Не бійся, панночко. Не все, що здається крихким, легко зламати, і не все, що виглядає міцним, здатне вистояти. Це основний закон ілюзій, — заспокоїли її хованці.
— Закон чого? — не зрозуміла дівчинка.
— Ілюзії — це коли щось здається, — пояснив Гліб.
— От мені й здається, що потонемо, — кивнула Марика.
Гліб заліз у човен першим. Легке суденце просіло. Марика звикла довіряти тільки коню та власним ногам, тому подорож водою викликала в неї панічний страх. Однак дочка циганського барона не могла показати свою слабкість, тому набрала в легені повітря й рішуче ступнула на борт човна. Суденце нахилилося, ледь не зачерпуючи воду.
— Тону! — закричала дівчинка, утративши під ногами тверду опору й балансуючи на краю човна, який от-от ладен був перевернутися.
Гліб схопив її та притяг до себе на середину човна. Якийсь час суденце кидало з боку в бік, але поступово хитавиця стихла. Гліб пригортав перелякану Марику, намагаючись заспокоїти.
— Чого ти злякалася? Усе буде добре. Це ж лише тихе озеро. Тут не буває штормів.
— Я і не злякалася, — відстороняючись, промовила Марика. — Змерзла просто.
У цей час хованці, розправивши плащі-крила, злетілися в човен. Розсівшись по бортах, вони дістали маленькі весла й жваво погребли прямо до місячної стежки, наспівуючи при цьому пісеньку:
Човен розсікав водну гладінь, тривожачи її. По озеру йшли фосфоричні кола, досягли місячної стежки, й та розбилася на дрібні відблиски, наче срібло розсипалося на темній поверхні озера.
Марика зачерпнула води з мерехтливим у ній срібним відблиском. Кришталеві струмки просочувалися крізь пальці. Спочатку відблиск, як живий, тріпотів у дівчинки в долоні, а коли вода витекла до краплі, дівчинка здивовано побачила, що на її долоні блищить срібна монета.
— Цур мене! — злякано скрикнула Марика й упустила монету в озеро.
— Що сталося, Марико? — стурбовано запитав Гліб.
Дівчинка зачудовано подивилася, як, торкнувшись поверхні води, срібло знову перетворилося на місячний відблиск, мов його й не було, і сказала:
— Шайтан жартує. Як називається ця штука, яка здається?
— Ілюзія, — підказав Гліб.
— От-от. Я її зараз своїми очима бачила, провалитися мені на цьому… — почала було Марика, але згадавши, що плавати вона не вміє і провалитися їй зараз зовсім би не хотілося, осіклася і просто додала: — Я зараз монету в руках тримала.
— Це і є той скарб, який ми обіцяли вам показати, — сказали хованці. — Місячне срібло не просте, а заговорене. Воно робить зговірливим навіть найжадібнішого торговця. За одну монету можна купити те, чого не купиш за десять золотих, а за десять — те, що зовсім не продається.