Зоряний лицар
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0459-8
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Зоряний лицар». Краткое содержание книги:
Таємничий Зоряний лицар вимагає повернути старий борг… Задля цього наслідному принцу Глібу доведеться пройти нелегкий шлях поневірянь і, витримавши чимало випробувань, пізнати справжнє кохання. Та чи дійсно його кохана — та, за кого себе видає?
— Хіба по той бік дзеркала нам доведеться щось купувати? — здивувався Гліб.
— Як знати, — ухильно відповіли чоловічки. — Тільки гроші руку не відтягнуть, а без них вирушати в подорож не розумно.
Хованці були праві. Відверто кажучи, Гліб зовсім не подумав узяти з дому хоч кілька монет. Він набрав пригорщу води з місячним відблиском, і незабаром у нього в руках з’явився блискучий срібний кружечок.
— Яка дивна монета. На ній нічого не викарбувано, — сказав Гліб, розглядаючи срібло.
— Нічого дивного. Для місячного срібла не існує ні країн, ні кордонів. Воно набуває вигляду тих грошей, які в обігу в даній державі. А тепер збирайте вилов, не баріться. Час швидко спливає. На світанку чари зникнуть, — сказали хованці й, переморгнувшись, тоненько захихикали.
Гліб і Марика почали пригорщами черпати місячні відблиски та складати срібло в човен, але незабаром Гліб відчув під ногами вогкість. На дні човна хлюпалася вода. Монет не було.
— От так скарб! — вигукнув Гліб. — Якщо це жарт, то зовсім не смішно. Де ж ваше срібло?
— Знову перетворилося на відблиски на воді, — як нічого й не було відповіли хованці.
— Але якщо ви не збиралися нам нічого дарувати, то навіщо покликали сюди? — запитав Гліб, гадаючи в яку пастку вони потрапили.
— Навпаки, ми дуже хочемо вас обдарувати. Але секрет у тім, що місячне срібло мало зібрати, треба вміти його зберегти. Воно через те й цінується, що дуже рідко зустрічається, — без тіні зніяковілості відповіли хованці.
— Ви знаєте, як його зберегти? — поцікавився Гліб.
— Його треба тримати в спеціальному гаманці.
— Але де його взяти?
— Немає нічого простішого. Варто тобі попросити, й ми принесемо усе, що хочеш. Ми завжди готові прислужитися. Хто з нами дружить — вік не тужить.
— Якщо ви дістанете гаманець, ми будемо вам дуже вдячні, — сказав Гліб, забувши про попередження Одарки: брати, що дають, але нічого не просити самим.
Чоловічки як за командою плеснули в долоні, хором вимовили якесь незрозуміле заклинання, коли це, на колінах у Гліба з’явився гаманець із синього оксамиту, ніби шматок нічного неба. Здавалося, він випромінював чари. На оксамиті срібним шовком був вишитий незнайомий герб, в одному кутку якого красувався місяць, а в іншому — три зірки.
— Чий це герб? — запитав Гліб.
— Зоряного лицаря. Це він дарує вам срібло зі своєї скарбниці.
Гліб раптом згадав наставляння Одарки й занепокоївся.
— А він не заперечуватиме, якщо ми візьмемо його гаманець?
— Анітрохи, адже ви берете його в борг. Коли будете повертатися та побачите місячну стежку, пустіть гаманець по хвилях, і він повернеться до господаря.
Заспокоївшись, Гліб і Марика взялися збирати місячне срібло. У гаманці блискучі кружечки й справді не перетворювалися на воду. Гаманець потяжчав і тихенько подзенькував щоразу, коли в нього попадала нова монетка. Діти навіть не помітили, як небо посвітлішало, а маленькі кумедні чоловічки в свитках кольору сутінок розтали, наче тіні.
Раптом Гліб і Марика відчули поштовх. Човник тицьнувся носом у пісок і розсипався на порох. Озеро зникло, ніби його і не було, а місячна стежка перетворилася на звичайну дорогу.
Якби не гаманець із синього оксамиту, то Гліб і Марика могли б подумати, що все це їм просто привиділося. Гліб труснув гаманцем, майже не сподіваючись почути дзенькоту монет. Він думав, що з настанням ранку вони теж перетворяться на воду. Але срібло, як і раніше, залишалося сріблом. Затягнувши гаманець тугіше, Гліб причепив його до пояса, і вони з Марикою, взявшись за руки, продовжили йти до чарівного дзеркала.
Довга ніч знехотя поступалася місцем ранку. Жовте око місяця затяглося блакиттю. Небосхил світлішав, і світанок сірою фланеллю стирав з нього зірки. Дорога зміїлася, гублячись десь далеко у ранковому тумані. Поступово серпанок рідшав і танув. Новий день впевнено та повільно підіймав завісу, і перед дітьми поставала декорація майбутніх подій.
Розділ 9
Дзеркало
Попереду перед подорожніми виріс бескид. Він навис над дорогою та був ніби виточений з цільного шматка кришталю. Рожеві відблиски світанку полоскалися в його гранях. У міру того, як денне світило набирало сили, піднімаючись з-за обрію, світло ставало усе яскравішим, поки казковий кристал бескиду не спалахнув багатобарвністю вогнів. Промені, що він випромінював, засліплювали.