Зоряний лицар
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0459-8
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Зоряний лицар». Краткое содержание книги:
Таємничий Зоряний лицар вимагає повернути старий борг… Задля цього наслідному принцу Глібу доведеться пройти нелегкий шлях поневірянь і, витримавши чимало випробувань, пізнати справжнє кохання. Та чи дійсно його кохана — та, за кого себе видає?
Діти спробували було сісти, але ослінчик хилився до одного краю, і вони раз-у-раз зісковзували.
— Дякуємо, ми краще постоїмо, — чемно відмовився Гліб.
— Ха-ха-ха, — Одарка знову лунко розреготалася. — У ногах правди немає.
Вона голосно стукнула кілька разів закаблуком об підлогу й скомандувала:
— Повернись та стань рівніше. Бач, гості які нестійкі попалися.
Усе заходило ходором, ніби почався землетрус. Хатинка, крекчучи й стогнучи, випрямлялася. Підлога й стеля стали на місце. Меблі вирівнялися, і навіть віконця з перекошених стали рівненькими, квадратними. Гліб і Марика не без побоювання присіли на краєчок ослону, боячись, що він знову перекоситься, але ослін стояв стійко.
— І куди ж ви прямуєте? — поцікавилася господиня.
— У Задзеркалля. Мені треба звільнити брата, щоб самому позбутися чарів.
Одарка кокетливо поправила капустяні оборки на очіпку й хитро глянула на дітей.
— Он як? Справа непогана. Добре вже, на шлях вас направлю та подарунком обдарую. Тільки урахуйте, у мене добра не бездонна прірва, тому, хоч вас і двоє, а одержите що-небудь одне. — Вона тикнула в Гліба: — Оскільки ти за головного йдеш, тобі й вибирати. Можеш вимагати, що душа забажає. Хочеш квітковий пилок, від якого все стає красивим, вічну паляницю чи свічку, яка не згорає?
Гліб поглянув на Марику. У строкатих оборках, схожих на різнобарвне лахміття, маленька циганка була схожа на малесеньку заморську пташину, невідомо як занесену в сніжні краї. Дівчинка підбадьорюючи посміхнулася. Вона щиро раділа доброті Одарки. Їй і в голову не прийшло образитися, що її обділили. Гліб раптом зрозумів, чого він хоче.
— Мені потрібні черевики, — сказав він.
— Черевики? Ха-ха-ха! — покотилася зо сміху Одарка.
— Ну так, міцні й теплі. Для неї. — Він показав на Марику.
Сміхотлива господиня так реготала, що довго не могла промовити жодного слова, хапаючись за живіт. А потім, борючись з приступами сміху, сказала:
— Ой, уморив! Ха-ха! У тебе ж тільки одне бажання, ха-ха-ха. Кожна з чарівних речей, яку я пропоную, прислужиться набагато більше, а йому давай прості черевики, і то не для себе. Ха-ха-ха! От дивак із диваків! Отямся, бо ще пошкодуєш.
— Вона правду каже. Бери; що дають. Я зігрілася вже, — зашепотіла Марика, злякавшись, що через свою доброту Гліб зробить помилку.
Але хлопчик твердо промовив:
— Можливо, мені й придалися б чарівні речі, але зараз черевики для Марики потрібніші. Я не змінюю своїх рішень.
— Бач, а ти міцний горішок, як я подивлюся. Ха-ха-ха! Нехай буде по-твоєму, — схвально сказала Одарка і, плеснувши в долоні, покликала: — Гей, ви, хованці, годі ховатись. Час утікає, справа чекає.
Почувся шурхіт, і з кутків і шпарок почали вилазити сірі тіні.
— Щури! — скрикнула Марика.
У відповідь почулось тоненьке хихикання. Діти зі здивуванням побачили, що це зовсім не щури, а дивні коротунчики з тоненькими ніжками й ручками та непомірно великими долонями. Їхні обличчя були схожі на пропечені ніздрюваті млинці з очима-родзинками. Одягнені вони були в непоказні сірі свитки, а на плечі були накинуті плащі кольору сутінок.
— Що накажеш, Одарко? — шанобливо поклонилися хованці.
— Пошукайте у скринях і шафах, у яких ви моє добро зберігаєте, і принесіть пару черевиків. Та швидше!
— Миттю впораємося, — пообіцяли їй хованці й не збрехали, тому що вже наступної миті вони поклали перед Одаркою пару прегарненьких черевичків з м’якої лайкової шкіри з блискучими ґудзичками і немов розчинилися по темних закутках.
Одарка підморгнула Глібові.
— Ось те, про що ти просив. Це не прості черевики. У спеку вони холодять, а в холод — гріють. Вони не зношуються, і ноги в них не стомлюються. Якщо догодила тобі, то бери.
Гліб і не мріяв про такий чарівний подарунок.
— Дякую, ви дуже добра, — щиро подякував хлопець і, узявши черевички, підніс їх Мариці. — Тримай, вони твої.
Дівчинка зачаровано дивилася на черевички, не в змозі вимовити ані слова. Марика й подумати не наважувалася, що таку красу можна носити на ногах. Вона трепетно прийняла подарунок з рук Гліба та дбайливо пригорнула до себе.
— Приміряй, — посміхнувся Гліб, але Марика запекло похитала головою.
— Таку красу топтати?! — з жахом сказала вона.
Одарка пирснула зо сміху. Цього разу до неї приєднався і Гліб, а слідом за ним дружно захихикали хованці.
— Що смішного кажу? — образилася Марика.