Острів Каміно

Мерсер знизала плечима:

— Ну була. У дитинстві я заходила туди кілька разів разом із Тессою. Але, якщо ви не забули, після її загибелі я жодного разу не була на острові, тобто минуло вже принаймні одинадцять років.

— Це дуже успішний магазин, одна з найкращих спеціалізованих книгарень у країні. Кейбл добре відомий у цьому бізнесі, і він дуже вмілий ділок. У нього купа зв’язків, і багато авторів приїжджає в його магазин із рекламними турами.

— Я теж мала туди поїхати з «Жовтневим дощем», але це не стосується справи.

— Авжеж... Так от, Кейбл, крім іншого, дуже активно збирає колекцію перших видань сучасних авторів. Він багато торгує, і, вочевидь, робить серйозні гроші на цій частині свого бізнесу. Крім того, відомо, що він торгує краденими книжками, а таких гравців у цій темній справі дуже небагато. Два місяці тому ми вийшли на його слід з наводки одного інформатора, добре знайомого з іншим таким колекціонером. Ми вважаємо, що рукописи Фіцджеральда — у Кейбла. Він придбав їх за готівку в посередника, який прагнув якомога швидше їх позбутися.

— Я справді вже зовсім не хочу їсти.

— Ми ніяк не можемо до нього підібратися. Весь останній місяць підсилали людей у його магазин. Вони за всім стежили, рознюхували, потайки фотографували й знімали відео, але все марно — ми в глухому куті. На першому поверсі в нього є велика й гарно обставлена кімната, де стоять полиці з рідкісними виданнями, насамперед американських письменників двадцятого століття, і він залюбки їх показує серйозним покупцям. Ми навіть намагалися продати йому одну рідкісну книгу — особливе перше видання першого роману Фолкнера «Солдатська нагорода», підписане автором. Кейбл одразу з’ясував, що у світі є всього кілька таких примірників, зокрема три — в університетській бібліотеці в Міссурі й одна — досі у власності спадкоємців. Ринкова ціна становила близько сорока тисяч доларів, а йому ми запропонували його за двадцять п’ять тисяч. Спочатку він ніби зацікавився, але потім почав ставити багато питань щодо походження книги. Причому дуже влучних питань. Зрештою він дав задній хід і відмовився. Він явно був надміру обережним, і це лише посилило наші підозри. Ми так і не змогли проникнути в його світ, тому нам потрібно, щоб хтось туди проникнув замість нас.

— Я?

— Авжеж. Ви, певно, знаєте, що автори часто їдуть куди-небудь у творчу відпустку, щоб там працювати над своїми творами. От і маєте ідеальне прикриття. Ви, можна сказати, виросли на цьому острові, досі маєте там нерухомість, а до того ж уже здобули певне ім’я в літературному світі. Бездоганна легенда: ви повернулися на острів на півроку, щоб завершити роботу над книгою, на яку всі чекають.

— За моїми підрахунками, на неї чекає десь троє людей.

— Ми заплатимо вам сто тисяч доларів за шість місяців.

На кілька митей Мерсер ніби заціпило. Тоді вона похитала головою, відсунула тарілку ще далі від себе і, зробивши ковток води, промовила:

— Вибачте, але я не буду шпигункою.

— Ми й не просимо вас шпигувати, а лише спостерігати. Те, що ви робитимете, буде цілком природним і геть не підозрілим. Кейбл дуже любить письменників і письменниць, частує їх, обходжує, всіляко підтримує. Багато хто із заїжджих письменників зупиняється в його будинку — будинок, до речі, просто приголомшливий. Вони з дружиною полюбляють улаштовувати звані вечері, на які запрошують друзів і письменників.

— А я маю просто взяти й долучитися до всіх цих веселощів, здобути його довіру й запитати, де він ховає рукописи Фіцджеральда.

Елейн посміхнулася, але відповідати не стала.

— Ми зараз у вкрай напруженому становищі, ви ж розумієте. Я гадки не маю, що саме ви зможете довідатись, але зараз для нас будь-яка інформація — на вагу золота. Досить імовірно, що Кейбл і його дружина самі до вас звернуться й навіть захочуть із вами подружитися. Ви матимете змогу ввійти в їхнє найближче оточення. Кейбл, до речі, полюбляє випити: хтозна, чи не скаже він одного разу щось зайве? А може, хтось із його друзів згадає про сховище на підвальному поверсі під магазином.

— Сховище?

— Про нього лише ходять чутки. Ми ж не можемо заявитися до Кейбла й запитати його про це самі.

— А звідки ви знаєте, що він надто полюбляє випити?

— На острові буває чимало авторів, а письменники, як відомо,— страшенні пліткарі. Чутки швидко поширюються. Самі ж знаєте, який тісний світ книговидання.

Мерсер підняла руки долонями вперед і відсунула стілець.

— Вибачте. Це не для мене. Я не безгрішна людина, але й не брехунка. Я не вмію брехати і зроду не змогла б утнути щось таке. Ви звернулися не до тієї людини.

— Прошу, зачекайте.

Мерсер піднялася, даючи зрозуміти, що йде:

— Дякую за обід.

— Мерсер, будь ласка...

Але вона вже пішла.