Іствікські відьми

— Ліплю сякі-такі дрібнички, — сказала Александра, зненацька почуваючись крихітною і скромною, стикнувшись з його навислою темною фігурою. Стояла саме та пора місяця, коли вона була особливо сприйнятливою до аур. У цього здатного схвилювати незнайомця вона була блискучого чорно-бурого кольору мокрої бобрової шкури й непорушно стовбирчила позаду його голови.

— Подруги кличуть їх моїми крихітками, — сказала вона, переборюючи краску.

Боротьба з нею змусила її почувати невеличку слабкість у цьому натовпі. Натовпи й нові чоловіки не були чимось звичним для неї.

— Сякі-такі дрібнички, — повторив Ван Горн. — Але ж які сильні, — сказав він, витираючи губи. — Знаєте, в них відчувається стільки психічного соку, коли береш якусь в руку. Вони мене просто нокаутували. Купив усе, що було в — як зветься та крамниця? — «Крикливій вівці»…

— «Дзявкучий лис», — сказала вона, — або «Голодна вівця», двоє дверей обабіч невеличкої цирульні, якщо колись надумаєте підстригтися.

— Ніколи, якщо сам можу дати цьому раду. Це висушує мої сили. Мати називала мене Самсоном. Але так, про ті речі. Я купив усе, що було, й показав одному приятелю — дуже невимушеному, чудовому хлопцю, що керує галереєю в Нью-Йорку, прямо на П’ятдесят сьомій вулиці. Не буду нічого обіцяти вам, Александро — можна так називати вас? — але якби ви зважились творити в більшому масштабі, закладаюся, можна було б улаштувати вам виставку. Може, Марісоль[21] із вас і не вийде, але вже, хай йому, точно станете новою Нікі де Сен Фаль[22]. Ну знаєте, та, що робить «Нани». От у них є масштаб. Тобто, вона точно дає собі волю, а не просто дріб’язкує.

З деяким полегшенням Александра вирішила, що цей чоловік їй не подобається. Він напористий, грубий, та ще й базіка. Його покупка всіх її робіт у «Голодній вівці» — це ніби зґвалтування, і тепер їй доведеться пропустити нову партію через пічку раніше, ніж вона планувала. Тиск, який накладала його особистість, посилив її спазми, з якими вона прокинулась того ранку і які почалися на кілька днів раніше від графіка; це одна з ознак раку — збої в циклі. До того ж із заходу вона привезла з собою прикрий слід місцевого упередження проти індіанців та чикано[23], а Дерріл Ван Горн, на її погляд, виглядав немитим. На його шкірі майже проглядалися чорні цяточки, ніби на півтоновому зображенні. Він обтирав свій рот волохатим тилом долоні, а його губи смикалися від нетерплячки, доки він обнипував її серце, шукаючи чесної та ввічливої відповіді. Ладнати з чоловіками — це робота, обов’язок, виконувати який вона вже надто розлінилася.