Іствікські відьми

— Все саме так, — сказала Джейн Смарт у своїй поспішній, та все ж змістовній манері; кожна її «с» нагадувала шкварчання обвугленої голівки щойно згорілого сірника, яким діти припікають шкіру задля забави. — Зукі казала, що маєток Леноксів купив якийсь чоловік.

— Чоловік? — спитала Александра Споффорд, почуваючись вибитою з колії, бо ж така заява підкосила умиротворення її аури того ранку.

— З Нью-Йорка, — торочила далі Джейн, майже прогарчавши другий склад, по-массачусетському випустивши «р». — Здається, без жінки й сім’ї.

— О. Один з тих.

Почувши, як північний голос Джейн приніс їй цю звістку про гомосексуаліста, що приїхав з Мангеттену, аби завоювати їх, Александра відчула себе розділеною в цьому таємничому, пошматованому штаті Род-Айленд. Вона народилася на заході, де білі й фіолетові гори здіймаються в погоні за ніжними, високими хмарами, а перекотиполе котиться в погоні за горизонтом.

— Зукі й сама достоту не певна, — сказала похапцем Джейн, її «с» пом’якшились. — Виглядає він кремезним. Її вразило, які в нього волохаті руки. У «Перлі ріелті» він сказав, що йому треба так багато місця, бо він науковець і має лабораторію. А ще володіє кількома піаніно.

Александра гигикнула; цей звук, який дещо змінився з часів її дитинства у Колорадо, здавалося б, долинув не з її горла, а від якогось пернатого друга, що вмостився в неї на плечі. Насправді в неї вже розболілось вухо від телефона. А рука почала німіти й поколювала.

— І скільки ж піанін може бути в однієї людини?

Здавалося, це образило Джейн. Її голос наїжачився, ніби переливчаста шерсть чорної кішки. Вона сказала, захищаючись:

— Ну, Зукі відштовхується лише від того, що сказала їй Мардж Перлі на вчорашніх зборах комітету зі встановлення поїлки для коней.

Цей комітет керував встановленням і, після руйнування, переустановленням великої, блакитної мармурової поїлки для напування коней, яка традиційно стояла в центрі Іствіка на стику двох головних вулиць; місто мало форму букви «Г», втиснуте довкола кострубатого шматка затоки Наррагансетт. На Док-стрит розміщувалися центрові підприємства, а під прямим кутом до неї примикала Оук-стрит, на якій стояли чудесні великі, старі будинки. Мардж Перлі, чиї жахливезні канарейково-жовті оголошення з написом «Продається» теліпалися вгору-вниз по деревах і парканах, доки хвилі змін у економіці й моді (Іствік уже кілька десятиліть був напівзанепалим і напівмодним водночас) приносили і виносили людей у місто й з міста, була щедро наштукатуреною пробивною жіночкою, до того ж, якщо взагалі була нею, ще й відьмою, котра дотримувалась поглядів, відмінних від Джейн, Александри та Зукі. Вона мала чоловіка — невеличкого, метушливого Гомера Перлі, який постійно обчикрижував їхні кущі форзиції аж до цурпалків; от у цьому й полягала ця різниця.