Іствікські відьми

— О, я знаю про нього! — вигукнула вона, прочитавши думки Александри. — Можу стільки всього розказати, але хотіла ще дочекатися Джейн.

— Я можу й почекати, — сказала Александра, зненацька невдоволено, ніби відчувши холодний протяг того чоловіка та його місце в її думках. — Це нова спідниця?

Їй захотілося торкнутися до неї, погладити її, цю подібну до лані матерію, і те пружне, елегантне стегно під нею.

— Дістала на осінь, — сказала Зукі. — Надто довга, але зараз такі роблять.

Задзвенів дзвінок на кухні: торохтячий, шорсткий звук.

— Ця проводка колись спалить весь будинок, — спророкувала Зукі, прожогом кидаючись геть із нори.

Джейн уже встигла ввійти сама. Виглядала вона блідою, її гостре, гарячооке лице навантажене вайлуватим хутряним тем-о-шентером[18], чиї крикливі клітинки безладно зливалися з клітинками на її шарфі. Також на ній були гетри в смужку. Від Джейн не віяло фізичною красою, як від Зукі, а по всьому її тілу розкинулись невеличкі клаптики асиметрії, однак вона випромінювала принадність, як той волосок розжарення, що випромінює світло. Її волосся було чорне, а рот маленький, строгий і впевнений. Родом вона була з Бостона, і через це здавалося, ніби вона розуміється на всьому.

— Ото той Нефф сука, — почала вона, прочищаючи горло від жаби. — Змушував нас знову і знову грати Гайдна. Назвав мою інтонацію манірною. Манірною. Я розревілася й назвала його бридким чоловічим домінантом.

Вона почула себе й не змогла стриматися від каламбуру:

— Треба було сказати йому домінувати в доміно.

— Такі вже вони є, — легко сказала Зукі. — В такий спосіб вони просять більше любові. Лекса, як завжди, п’є своє дієтичне, «г плюс т». Moi, а я ще більше по бурбону.

— Не варто цього робити, але мені, курва, так болить, що хоч цього разу побуду неслухняною дівкою й попрошу мартіні.

— О, крихітко. Не думаю, що в мене є сухий вермут.

— Все пучком, подруго. Тоді просто хлюпни джину з льодом у винний бокал. Може, в тебе раптом є ще трохи лимонної шкірки?

Холодильник Зукі, такий багатий на лід, йогурт і селеру, бідував на решту продуктів. Вона обідала в дайнері «Немо» в середмісті, за три будинки від редакції газети, якщо минути багетну, цирульню й читальну залу Християнської науки, і вже була призвичаїлась навіть вечеряти там через плітки, які можна почути в «Немо», — весь той гомін іствікського життя навколо неї. Там збиралися старожили, поліція й обслуга автостради, рибалки в не-сезон і щойно збанкрутілі бізнесмени.

— Здається, апельсинів також нема, — сказала вона, тягнучи за дві шухлядки з липкого зеленого металу. — Але я купила персиків на тій розкладці біля четвертої автостради.