Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
«Човни! Якраз відповідна хвилина, товаришу Каминецький, про… човни!»
Бронко нишпорить нервово по кишенях за цигаркою, хоч знає, що там порожньо.
Каминецький сідає на колоду, обхопивши коліна. Позіхає раз по раз.
— Я ж бачив, як ти вплигнув! Спочатку не розумів, куди тебе несе. А заки зорієнтувався, що з тобою, а тебе вже посадили панове на віз і повезли. Так! Як то там з тобою вийшло? Плив, плив, та на березі й утонув.
Бронко глибоко вдихнув. Носом відчув, що верхня губа в нього вся в холодному поті.
Серце не слухалося команди розуму і кидалося у грудній клітці, наче у приступі танцю св. Вітта.
«Не серце, а ганьба, — гриз себе Бронко. — Собакам викинути таке серце або пришпилити його в альбом попадянці, а не носити в комсомольських грудях».
Зі зціпленими зубами, весь вологий від холодного поту, Бронко чекав дальших слів Каминецького, наче присуду.
— Щось неладне в тебе з нервами, Завадко.
Бронко мовчав понуро.
«Знаю — перегнув палку. Ну, дав себе понести тому чортові, що в мені. Знаю і до того знав, що на збройне повстання ще заскоро. Признаю — загнався. Ну, вдар мене. Роби зі мною, що хочеш, лише не відсувай від роботи. Тільки про це одне й прошу, товаришу Каминецький».
Сіро-голубі очі у товстих повіках з докором звелись на Бронка.
— Знаєш, хлопче, є така французька поговірка: «Коби молодість знала, коби старість могла».
— Я розумію, товаришу Каминецький.
— Ти розумієш! От що, Бронку, я можу навчити тебе орудувати револьвером, але коли вистрілити з нього, це вже така справа, що треба мати самому псе чуцє[134] до цього… Ти розумів би, коли б я ходив по п'ятах за тобою…
Раптом Борис встав з колоди й без слова взяв Бронка за плечі і міцно струснув ним.
— То так, хлопче: пиши «пропало», а читай «не вернеться». Бачиш, — він знову присів на колоду, — це дуже добре, це чудесно, що серед наших комсомольців є такі гарячі серця, а з другого боку, не відповідальний ви народ. Хапаєтесь, як попівна заміж. Ти запалив людей словами і повів за собою… Це добре… це так повинно бути. Це по-комсомольськи… але тоді треба було й самому вести себе так, щоб на тебе пізніше пальцем не показували. А то вийшло так, що сів, ніби рак на мілкому, — Каминецький глибоко вдихнув. — Гарно тут у вас. Повітря завжди тут таке свіже чи тільки на світанку? А ти думав, що то було б, коли б жовніри відкрили вогонь по людях?
— А я б, не бійтесь, не залишився в боргу.
— Тобто як?
— Та так. Докинув би і своє життя до колективної смерті…
— Та ну! Не може бути! Диви, а я не знав, що з тебе такий романтичний хлопака.
— Ви смієтесь, а я не жартую. А що? Якби через мене мали згинути люди, то ясно, що я теж не хотів би жити. Совість не дала б. А ви кажете «романтичний»!
— Я жартую, Бронку.
— Але якби я мав уже свідомо іти з цього світу, то сам не пішов би, а в товаристві.
— Ну, я цікавий.
— Ні, серйозно, товаришу Каминецький, якби так що до чого, то я такий номер врізав би, такий номер, що вони довго пам'ятали б мене…
Каминецький збив ногою стружки в один кут і ліг на них горілиць. Лежав великий, з заплющеними очима (засмалені сонцем бронзові вії зовсім споловіли на кінчиках) і чи дрімав, чи думав, аж нараз заговорив, прислухаючись:
— Чуєш? Журавлі курличуть. А може, то не журавлі? А солов'ї в тебе водяться? Люблю музику. В тебе є який-небудь музичний інструмент? Я страшенно люблю гавайську гітару. Колись була в мене любов, що грала на гітарі. Музика — велика річ у молодості… Гм, ти тільки послухай… — А по добрій хвилині додав: — А тобі треба вчитись грати на якомусь інструменті, от хоч би на мандоліні.
Бронко не відзивався.
Каминецький соломинкою допомагав мурашці видобутись з-під купини тирси. Перелякана комашка, сприйняла допомогу як спробу нападу. Це, очевидно, забавляло Каминецького, бо він наче заповзявся переконати мурашку в її неправильному підході до життєвих явищ.
— А звідки ви знали, — спитав Бронко, трохи роздратований тією забавою з мурашкою, — що мене якраз сьогодні вранці випустять на волю?
— Ти не віриш, значить, в інтуїцію?.. Дурна, куди прешся? І добре робиш… Це більше личить попівні, ніж комуністові. Диви, диви, яка напориста, га? Скажу тобі, що цієї ночі Ставки спацифікували так, що й десять років не очухаються. Я по всьому, розумієш, зміркував, що в суд людей, власне, нема за що передавати. Я так і подумав, що випускатимуть партіями. Не знав лише, що ти першим вийдеш. Я стояв за казармами і чекав.
— Слухайте, а може, цього не треба було вам робити? — сказав Бронко і зніяковів. Подумав, що це виглядає так, ніби яйця беруться навчати курей. Каминецький, відірвавшись від мурашки, глянув лукаво на Бронка.
134
Гра слів: «пшечуцє» — передчуття; «псе чуцє» — собаче чуття (пол.).