Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах
- Автор: Де Костер Шарль Теодор Анри
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3903-3
- Переводчик: Сидор Сакидон
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах». Краткое содержание книги:
Зберігши всі найхарактерніші риси народних легенд, автор створив образ Уленшпігеля — плоть від плоті народної, майстра на всі руки, відважного геза, зброєю якого у боротьбі з ворогами стають разюче слово і в’їдлива пісня, глузливий сміх і гострий меч.
— Щоб ви не базікали зайвого, — мовив Уленшпігель, — семеро поведуть вас зв’язаних у Петегем до гезів. На морі ви одержите по десять флоринів, а поки що будете вдовольнятися хлібом і юшкою з похідної кухні, і ми певні, що ви не загинете. Якщо поведетеся мужньо, то матимете свою частку із здобичі. А як спробуєте тікати, то вас повісять. А коли й пощастить уникнути шибениці, то вже не минути вам мого ножа.
— Ми будемо служити тому, хто нам платитиме, — сказали вони.
— ’Т is van te beven de klinkaert! 'T is van te beven de klinkaert! — повторювали семеро й Ламме, стукаючи по столу розбитими келихами й черепками від посуду.
— Заберіть також із собою Жіліну, стару Стевен і трьох дівок, — сказав Уленшпігель. — Якщо хто з них спробує тікати, зашийте в лантух і киньте в річку.
— Він не вбив мене! — крикнула Жіліна і, вискочивши зі свого кутка та вимахуючи лютнею, заспівала:
Стара Стевен та інші мало не плакали.
— Не бійтеся нічого, красунечки, — мовив Уленшпігель, — ви такі милі, солодкі, що вас усюди будуть пестити, кохати, цілувати. А з воєнної здобичі кожна матиме свою частку.
— Мені то вже не дадуть нічого, бо я стара, — бідкалася Стевен.
— Гріш на день, крокодиле чортів, — сказав Уленшпігель, — і ти будеш служницею в цих чотирьох красунь, пратимеш їхні спідниці, сорочки й простирадла.
— Я? О Господи Боже! — простогнала стара.
— Ти довго попихала ними, розкошувала з прибутків від їхнього тіла, а вони бідували й голодували. Можеш скімлити й ревти скільки хочеш, а буде так, як я сказав.
Тоді четверо дівчат почали сміятися з Стевен, показуючи їй язика.
— Всьому на світі буває кінець! — казали вони. — І хто б міг подумати це про таку пройду, як Стевен? Тепер вона попрацює на нас, як рабиня. Хай тебе Бог благословить, Уленшпігелю!
Уленшпігель наказав тоді різникам і Ламме:
— Заберіть з льоху все вино і візьміть гроші. Все це піде на утримання старої та чотирьох дівчат.
— Стара скупердяйка аж зубами скрегоче, — казали дівчата. — Ти не жаліла нас, ми й тебе не пожаліємо. Хай Бог благословить сеньйора Уленшпігеля!
А потім усі три звернулися до Жіліни:
— Ти була їй за доньку і добувала для неї хліб, ділила з нею прибутки від свого ганебного шпигунства. Хоч ти й натягла парчеву сукню, а посмій лише нас бити чи ображати! Ти з презирством дивилася на нас, бо ми носили бумазейні сукенки. Але ж твої розкішні шати — це кров твоїх жертв. Здеремо з неї вбрання, хай і вона буде така, як ми.
— Не зачіпайте її, — сказав Уленшпігель.
Жіліна кинулась йому на шию й сказала:
— Дякую тобі, що ти не вбив мене і не дозволив зробити з мене опудало.
Дівчата заздрісно поглядали на Уленшпігеля і говорили:
— І він не тямиться від неї, як і всі.
Жіліна заспівала під свою лютню.
Семеро вирушили берегом річки Ліс у Петегем, ведучи з собою шпигунів і дівчат. Дорогою вони наспівували:
— ’Т is van te beven de klinkaert!
На світанку вони прибули до табору й заспівали жайворонком, а відповіли їм кукуріканням. До дівчат і шпигунів приставили пильну варту, а проте ополудні третього дня Жіліну знайшли мертву: серце в неї було простромлене довгою шпилькою. Троє дівчат обвинуватили в цьому стару Стевен. Її поставили перед військовим судом, що складався з капітана, капралів і сержантів. На суді вона сама, без тортур, призналася, що вбила Жіліну із заздрощів до її краси і за те, що Жіліна поводилася з нею, як з рабинею. Стевен повісили, і труп її закопали в лісі.
Жіліну також поховали, прочитавши над її прекрасним тілом заупокійну молитву.
Тим часом два шпигуни, яких Уленшпігель навчив що казати, з’явилися до куртрейського каштеляна, у якого мала розглядатися справа про бешкет, розгром і грабунок у домі старої Стевен, бо дім її був у його каштелянстві і ця справа не підлягала владі міста Куртре. Розповівши каштелянові все, як було, шпигуни тоном глибокого переконання і найщирішої покори сказали йому:
— Уленшпігель і його вірний друг Ламме Гудзак, що заходили в «Веселку» відпочити, зовсім не причетні до вбивства проповідників. У них перепустки від самого герцога, ми бачили їх на власні очі. Справжні вбивці — двоє гентських купців, один худий, а другий дуже товстий. Ті купці розгромили дім старої Стевен і втекли до Франції, захопивши з собою чотирьох дівчат для розваги. Ми їх мало не спіймали, та за них заступилися семеро різників, найсильніших у місті. Вони пов’язали нас усіх і відпустили тільки у Франції. Ось і знаки від мотузок. Четверо інших шпигунів ідуть за ними слідом і чекають тільки підмоги, щоб схопити винних.