Студії з української етнографії та антропології

Ой заграно, забубнено раненко.

Ой зберайся, князю Івасю, борзейко,

Та поїдемо тихим дунаем до замку,

Постаємося во три рядочки на ганку,

Там будемо білий камінь лупати,

Чей би сьмо могли молоду Марусю пуймати.

(Чуб.. № 839).

Чотирі коні ворониї впряжено до воза,

Я вдягну свого віночка і піду шукати молоду дівчину аж до Межибожа.

Сто та двісті дівчат на ярмарці в МежибожІ,

але не кохаю ні одної з них,

бо там нема моєї суженої;

я пущу віжки моїм чотирьом коням

вороним і з вінком на голові поїду

до Крупина,— там дівчата веселі, а

я кохаю Марусю, бо вона до вподоби і Господу Богу т.

Инші пісні дають повне уявлення походу князя на війну, але цей похід має на собі риси пізнішого вже часу. Хор радить князеві «добре кувати коня», а боярам «не витрачати грошей жінкам на оздоби», а подбати добре про вози, бо їхати прийдеться по лихих дорогах. Мати дев'ять разів пече хліб для цієї експедиції, а батько дає 100 коней на 20 возів. Князь нагадує боярам, щоб добре вирядились у дорогу, обдивились своїх коней, одежу та зброю.

В неділеньку рано По всім селу заграно.

Заграно, забубнено.

Бояри побуджено.

— Встаньте, бояри, встаньте,

Сами ся убірайте.

Бо поїдемо ранком Попід високим замком,

Будем замки ламати,

Марусеиьку доставати...

(Чуб., № 822, 826. 839, 844).

1W O- Roszkiewicz, op. cit., 25—26,

111 A. Wereszczyiiska, op. cit. Здасться, дівочі ярмарки існували ше в деяких місцевостях австрійської України на лочатках нашого (Х]Х) століття. В останній главі моєї праці я студіюю надзвичайно цікаві свідоцтва щодо цього фанту, так само як і іюдібиі звичаї у инших народів

Нарешті поїзд виряджений. Молодий ккяль од'їжджае в супроводі своїх бояр; перед ним несуть весільний прапор ІМ. На дорогу мати, що його, як говориться в пісні, «на світ породила, місяцем повила, сонцем опсрезала>, висловлює йому добрі побажання, а батько, який добре знає, шо висилає сина в небезпечну путь, радить йому бути обережним, а особливо:

Не пий, синойку,

Першого напоснку,

Ой вилий же го...

Та не кажи, сину,

Тестеві всю правду,

Бо тесть тобі не батенько,..

(Чуб., Л* 624. 629)

У більшості місцевостей молодий та його товариство справді ідуть верхи.

Часто парубки того села, де живе молода, ідуть назустріч поїздові молодого. перегороджують йому дорогу і питають у нього, яким правом він хоче ввійти в село. Це зветься переймою. Посередині дороги ставлять стіл, застелений білою скатіркою, а на стіл кладуть хліб. Підійшовши до перейми, молодий, схиляючись над хлібом, хреститься й цілує його, а потім купує собі право у парубків, даючи їм горілки та грошей. Під цей час хор молодого співає: «Чому вн нас спиняєте? Хіба ви пас не знаєте? Ой, мн ж такн не міщане, а таки собі селяне. Пустіть же нас до дівчини, дамо кварту горілчн ни». Після того парубки, що заступали дорогу, відходять, а поїзжане їдуть далі, вихваляючись: «Ой дурні старці селяне, що за кварту горілчини увільнили нам дорогу та пустили до дівчини>. Ця церемонія иноді відбувається, коли молоді виходять з церкви; вона існує у всіх слав янських і майже в усіх арійських народів ІМ.