Незвичайні пригоди Марко Поло

Венеціанців охопила туга за батьківщиною. Вони не говорили про це один одному, хоч і знали, що вона зростатиме з кожним днем. Вони трохи боялися цього почуття, бо не в силі були відігнати його. Туга ховалася в куточках їхніх очей, проривалася в сміхові, в словах, сказаних ніби жартома, але пов'язаних з дорогими спогадами.

… Ось через двір пробігла кішка, стрибнула в траву і причаїлась під кущем. Непорушними очима вона стежила за пташкою, що сиділа на яблуні.

— А пам'ятаєш, Ніколо, як ми ще хлопчиками одного разу ганялись за кішкою і ти впав у воду? — Мафіо весело засміявся і провів рукою по лисині.

Кішка плигнула на стовбур яблуні, намагаючись схопити пташку.

— Спізнилась, дурненька! — вигукнув Мафіо Поло. Пташка полетіла.

— Джованні не любив кішок за те, що вони завжди ганялись за пташками, — мовив. Марко.

— А, Джованні, твій друг! — озвався Ніколо Поло. — Я пригадую, як ти приводив його. Він так зніяковів, коли я велів йому вибрати собі найкращий діамант…

— А як він співав! Такого чудового голосу мені більше ніколи не доводилося чути.

В розмові чоловіків було щось по-дитячому зворушливе.

— Якби я був такий дужий, як Матео, — мовив Мафіо, — я поїхав би до двору короля Кайду і поборовся б з його донькою.

Марко здивовано глянув на нього.

— Ти не чув про королівську доньку? — Мафіо Поло задоволено відкинувся на бильце крісла. — Нам розповідали про неї в Індії.

— Зачекайте трохи, дядьку, — попросив його Марко. — Я покличу Ашіму. Вона дуже любить вас слухати.

— Поклич, — задоволено сказав Мафіо.

Стояв тихий вечір. Вікна були відчинені навстіж. Ашіма зайшла до кімнати і сіла біля чоловіків. Мафіо почав розповідати.

— Тільки не кажіть про це ханові Кублаю, бо він ненавидить короля Кайду. Адже ви знаєте, що Кайду вже не раз мірявся силою з військами Кублая і, здається, знову готується до війни в спілці з Каданом та Сінгтуром… Так ось послухайте про доньку цього Кайду. Її звати Айгіярм, тобто «місячне світло». Вона така дужа, що в усьому королівстві не знаходиться юнака, котрий би міг побороти її. Коли батько вирішив видати її заміж, вона сказала, що не згодиться бути дружиною чоловіка, слабішого за неї. І король Кайду пообіцяв виконати її волю.

Скоро з усіх кінців світу зібрались юнаки спробувати щастя. Змагання відбувались дуже урочисто. Король і королева у супроводі великого почту займали місця в найбільшій залі палацу. Потім на середину зали, де її чекав одягнений у шовк юнак, виходила королівська донька, теж у шовковому вбранні й дорогих оздобах. Коли б юнакові вдалося кинути Айгіярм на землю, він одружився б на ній, зате в разі поразки він мусив віддати сто породистих коней… Кажуть, що королівська донька вже виграла більше десяти тисяч коней. Вона висока й дужа, як велетень…

Мафіо Поло змовк. Оскільки ніхто не промовив жодного слова, він додав:

— Оце таке розповідають про Айгіярм. До речі, кажуть, що вона така ж гарна, як і сильна.

— Чи не захотіли ви завоювати собі королівську доньку? — засміялась Ашіма.

— Сто коней я вже як-небудь роздобув би, — зі тхнув Мафіо. — Та мені багато більше хотілося б занурити бодай один палець у канал Сан-Марко. А старий Куб-лай не відпускає нас, немов ми найкращий діамант у його короні.