Божі воїни
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 966-365-101-6
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Божі воїни». Краткое содержание книги:
«Божі воїни» — друга книга трилогії про Рейневана, продовження роману «Вежа блазнів».
Спекотного літа 1427 запах крові стояв у Празі. Папська булла перетворилася на вогонь та меч для гуситів, які, назвавши себе божими вошами, стали на криваву стежку війни. Релігійна війна в центрі Європи залишає по собі згарища й купи трупів. І звісно, не обминає Рейневана, сміливого воїна, але безталанного коханця. Майстер потрапляти в халепи та скрутні ситуації, Рейневан все-таки виходить сухим з води — волею провидіння та завдяки допомозі товаришів. Разом із Божими воїнами він веде боротьбу за істинну віру, мститься за кривди та несправедливість. І нарешті знаходить справжнє кохання…
- Ідуть гусити! Сто тисяч! Лихо, лихо!
— Досить, — буркнув Горн. — Стримайся трохи. Надлишок шкодить.
Жехорс стримався. Зрештою, вже не було кого агітувати, гостинець опустів. А за якийсь час вони помітили два стовпи чорного диму, що били високо в небо з-за стіни лісу.
— Нова Церква і Кетрш, — показав головою один з останніх втікачів, який разом із дружиною і ченцем-міноритом їхав на возі, повному скарбу і дітей. — Уже другу добу горять… Людей побитих тамки, кажуть, стоси лежать…
— Се кара Божа, — відповів Жехорс. — Утікайте, люде, і то швидко! І далеко. Істинно-бо кажу вам, буде так, як тому років двадцять: дійде навала аж до Легниці. Так-то нас Бог карає. За гріхи духовенства.
— Та що ви плетете? — обурився чернець. — Які гріхи? З глузду з’їхали? Не слухайте його, браття! Фальшивий він пророк! Або зрадник!
— Утікайте, добрі люде, утікайте! — Жехорс погнав коня, але ще обернувся в сідлі. — А монахам і попам не вірте! І води по підгороддях не пийте! Вроцлавський єпископ наказав криниці позатруювати!
Вони минули притихлі від жаху Глубчиці, їхали далі, праворуч мали Опавські гори і масив Грубого Єсеніка. Напрямок показували дими, яких було все більше. Горіли вже не тільки Нова Церква і Кетрш, а й щонайменш п’ять інших місцевостей.
Виїхали на пагорб. І побачили, як іде Табор. Довга колона кінноти, піхоти, возів. Почули спів.
На чолі їдуть хорунжі, над ними майорять знамена. Прапор Табора — білий із золотою Чашею і девізом “Veritas vincit”[219]. І друга хоругва, теж біла, а на ній вишиті червона Чаша й золота облатка, оточені терновою короною.
За хорунжими їдуть командири. Покриті пилюкою і славою воїни, знамениті воєначальники. Прокоп Голий, якого легко впізнати за поставою і величезними вусищами. Біля нього Маркольт зі Збраславиць, славнозвісний таборитський проповідник та ідеолог. Як і Прокоп, у хутряному ковпаку і шубі, як і Прокоп, співає. Співає і Ярослав з Буковини, головнокомандувач польових військ Табора. Співає, страшенно фальшивлячи, Ян Блег з Тєшніці, гейтман військ. Біля Блега, не співаючи, їде на бойовому коні Блажей з Кралуп у туніці з великою червоною Чашею на обладунках. Поруч Федько з Острога, руський князь, який воює на боці гуситів, ватажок і авантюрист. Далі їдуть командири міських ополчень: Зигмунт з Вранова, гейтман Шаного, і Отік з Ложі, гейтман Німбурка. За ними союзник таборитів, лицар Ян Змрзлік зі Свойшина, у повному обладунку, на щиті герб — три червлені пояси в срібному полі. Двоє лицарів, які їдуть пліч-о-пліч зі Змрзліком, теж носять герби. Польська Венява, чорна буйволяча голова, видніється на золотому щиті Добе слава Пухали, ветерана Грюнвальда, який очолює хоругву, що складається з поляків. Срібні і червлені зубці носить на щиті Ян Товачовський з Цімбурка, який командує сильним загоном моравців.
Віяв вітер з Єсеніка. Було одинадцяте березня Року Божого 1428. Четвер перед неділею Laetare, яку в Чехії називають “Дружебною”.
Кінний роз’їзд. Легкозбройні в капалінах і саладах, з рогатинами.
— Урбан Горн і Рейнмар з Беляви. Фогельзанг.
— Я знаю, хто ви, — не спускає очей командир роз’їзду. — Вас чекали. Брат Прокоп запитує, чи шлях вільний. Де ворожі війська? Під Глубчицями?
— Під Глубчицями, — глузливо усміхається Урбан Горн, — нема нікого. Шлях вільний, ніхто вам його не загородить. Ніде навколо нема нікого, хто би наважився.
Глубчицьке підгороддя палало, вогонь швидко пожирав солом’яні стріхи. Дим повністю заслоняв місто і замок, об’єкт хижих поглядів таборитських командирів. Прокоп Голий помітив ці погляди.
— Не чіпати, — повторив він, розпростуючись над поставленим посеред кузні столом. — Не чіпати мені більше ні Глубчиць, ні навколишніх сіл. Князь Вацлав заплатив випальне[221], домовленість чинна. Ми дотримаємо слова.
— Вони, — гаркнув проповідник Маркольт, — не дотримують!
218
Слухайте, лицарі Божі, готуйтеся вже до бою, Славу Богу до миру відважно співайте! Антихрист уже ходить, запаленою піччю водить, Пихате попівство вже плодить — ставайте на бік Бога!219
Істина переможе (лат.).
221
Викуп від спаленна міста.