Божі воїни
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 966-365-101-6
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Божі воїни». Краткое содержание книги:
«Божі воїни» — друга книга трилогії про Рейневана, продовження роману «Вежа блазнів».
Спекотного літа 1427 запах крові стояв у Празі. Папська булла перетворилася на вогонь та меч для гуситів, які, назвавши себе божими вошами, стали на криваву стежку війни. Релігійна війна в центрі Європи залишає по собі згарища й купи трупів. І звісно, не обминає Рейневана, сміливого воїна, але безталанного коханця. Майстер потрапляти в халепи та скрутні ситуації, Рейневан все-таки виходить сухим з води — волею провидіння та завдяки допомозі товаришів. Разом із Божими воїнами він веде боротьбу за істинну віру, мститься за кривди та несправедливість. І нарешті знаходить справжнє кохання…
У день святого Вікентія[212], одного з патронів вроцлавського кафедрального собору, свято якого урочисто відзначали у Шльонську, у Гдзємежі з’явився Тибальд Раабе. Він, певно, об’їхав усіх своїх інформаторів, бо нарешті привіз вісті з Чехії. Колін, повідомив він, нарешті капітулював. Після вісімдесяти чотирьох днів облоги, у вівторок перед святим Хомою, пан Дзівіш Боржек з Мілетінка здав місто на умовах вільного виходу залоги. Прокоп на умову пристав. З нього було досить облоги. Він мав інші плани.
— Прокоп, — переповідав голіард, — уже мобілізує Табор, Сиріток і пражан. Рейд в Угорщину вже поза сумнівом.
Тибальд виїхав знову. Його не було дуже довго, аж до неділі Invocavit[213], коли він повернувся. З новими звістками. Як і очікували, військо під командуванням Прокопа і Ярослава з Буковини вдарило на Угерський Брод, а звідти на землі мадярів. Одна по одній були захоплені і спалені Сеніца, Скаліца, Орешани, Модра, Пезінок і Юр, а в Попільну середу[214], вісімнадцятого дня місяця лютого, чехи підійшли під сам Пресбург, пустили з димом передмістя і всі навколишні села. З повними здобичі возами вирушили у зворотну дорогу. Пройшли, викликаючи жах серед мешканців, біля Трнави і Нового-Міста-над-Вагом. Ніхто не наважився стати на їхній дорозі або вступити з ними в бій.
— А в Мораву, — багатозначно продовжував Тибальд, — тим часом прийшли з Чехії сильні підкріплення. Бойові загони з Німбурга, Шаного, Унічова і Бржецлава.
— А отже, — зблиснув зубами Бісклавре, — надійшла черга Шльонська.
— Настав наш час, — коротко заявив Дроссельбарт. — Готуймося.
— Готуймося, — повторив луною Урбан Горн.
Вони готувалися. Цілими днями і ночами сиділи над картами, планували. Бісклавре і Жехорс виїхали, взявши в’ючних коней, через два дні повернулися з вантажем, великим і брязкучим. На око того було з кількадесят гривень.
Рейневан знову вибрався до Білого Костелу, але й цього разу Ютти в монастирі не застав. Зима, отже, знову розлучила тільки недавно поєднаних закоханих.
Тривав Великий піст. Пройшов святий Матвій[215], який прибуває — зиму кінчає. Прислів’я не збрехало. Зима закінчувалася, вже не мала сил довше опиратися. Сніги, які лизнув теплий південний вітер, танули, з-під них визирнули білі дзвіночки підсніжників. У повітрі інтенсивно запахло весною.
З вітром і запахом повернувся Тибальд Раабе. Коли вони побачили, як він над’їжджає, вже знали: почалося.
— Почалося, — підтвердив з палаючими очима голіард. — Почалося, панове. Прокоп ударив. На запусти[216] перейшов кордон опавського князівства.
— Значить, війна.
— Війна, — повторив луною Урбан Горн. — Deus pro nobis![217]
— А раз бог за нас, — глухо договорив Дроссельбарт, — то хто проти нас?
Віяв вітер з півдня.
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
На зустріч з Табором вирушили Рейневан, Урбан Горн і Жехорс. Бісклавре і Дроссельбарт поїхали під Глухолази і Нису, щоби поширювати чорну пропаганду і сіяти паніку. Шарлей і Самсон залишилися в Гдзємежі, вони мали приєднатися пізніше.
Спочатку вони їхали трактом на Ратибор, краківським гостинцем. Однак невдовзі, за Прудником, почалися клопоти: дорога була повністю запруджена біженцями. Головним чином з Озоблоги і Глубчиць, звідки, як стверджували з тривогою в очах утікачі, гуситів уже видно. У плутаних, недоладних повідомленнях говорилося, що спалено Остраву, що сплюндровано і знищено Гуквальди. Що взято в облогу Опаву. “Гусити, — лопотіли тремтячими голосами біженці, - йдуть страшною силою, тьмою-тьмущою”. Почувши це, Жехорс по-вовчому усміхнувся. Настав його час. Час сольних виступів чорної пропаганди.
- Ідуть гусити! — кричав він черговим утікачам, повз яких вони проїжджали, модулюючи голос так, щоб він звучав панічно. — Страшна сила! Двадцять тисяч озброєного люду! Ідуть, палять, мордують! Утікайте, люде! Смерть надходить!
— Вони вже осьо-сьо! їх уже видно! Сорок тисяч гуситів! Ніяка сила їх не стримає!
За біженцями та їхніми навантаженими домашнім скарбом возами на дорогах з’явилося військо. Цілком зрозуміло, воно теж утікало. Лицарі, списники і стрільці з досить понурими мінами слухали звісток про те, що надходять п’ятдесят тисяч гуситів, — звісток, які викрикалися штучно панічним голосом і були густо нафаршировані поперекручуваними або й зовсім вигаданими цитатами з Апокаліпсиса і книг пророків.
212
22 січня.
213
Перша неділя Великого посту, шоста неділя перед Великоднем. Тут — 22 лютого.
214
Середа перед неділею Invocavit.
215
Святого Матвія — 24 лютого.
216
Запусти — останні скоромні дні перед Великим постом.
217
Бог за нас! (лат.).