Божі воїни
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 966-365-101-6
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Божі воїни». Краткое содержание книги:
«Божі воїни» — друга книга трилогії про Рейневана, продовження роману «Вежа блазнів».
Спекотного літа 1427 запах крові стояв у Празі. Папська булла перетворилася на вогонь та меч для гуситів, які, назвавши себе божими вошами, стали на криваву стежку війни. Релігійна війна в центрі Європи залишає по собі згарища й купи трупів. І звісно, не обминає Рейневана, сміливого воїна, але безталанного коханця. Майстер потрапляти в халепи та скрутні ситуації, Рейневан все-таки виходить сухим з води — волею провидіння та завдяки допомозі товаришів. Разом із Божими воїнами він веде боротьбу за істинну віру, мститься за кривди та несправедливість. І нарешті знаходить справжнє кохання…
Вирок було виконано швидко, п’ятнадцятого січня, у четвер перед другою неділею Єпифанії. Гельфрад Стерча йшов на смерть спокійно, мужньо, але без зухвалості. З ешафоту не виступав. Він тільки глянув на князя Яна й промовив одне речення, латиною.
— Що? — глухо запитав Рейневан. — Що він сказав?
— Hodie mihi, cras tibi.
Рейневанові не вдалося приховати пригніченість, вона була надто помітна і впадала у вічі. Він сам відчував потребу виговоритися, скинути із себе тягар, тому розповів товариству все. Про Аделю, про князя Яна, Гельфрада Стерчу. Про помсту. Ніхто не прокоментував. Крім Дроссельбарта.
— Помста, кажуть, є насолодою, — заявив худорлявий. — Але зазвичай це буває бездумна насолода ідіота, який насолоджується мрією про насолоду. Тільки ідіот кладе голову на плаху, коли може не класти. Hodie mihi, cras tibi, що сьогодні зі мною, завтра станеться з тобою… У тебе заблищали очі на звук цих слів, Рейнмаре з Беляви, я це помітив. Знаю, про що ти думаєш. І прошу про одне: не будь ідіотом. Ти можеш це пообіцяти? Нам усім?
Рейневан кивнув.
Так само раптово, як тоді мороз, тепер настало потепління. Стужений Рейневан осідлав коня і погнав галопом до Білого Костелу. Галопу було менше, а важкого пробивання через танучі замети — більше, так що подорож тривала кілька годин. А результатом її було повідомлення від сестри-воротарки, що Ютта виїхала на шлюб сестри і перебуває в Шенау.
Поїхати до Шенау Рейневан не міг ризикнути. Він повернувся до Гдзємежа затемна. А наступного дня йому довелося попрощатися з Йоном Малевольтом, мамуном-анархістом.
— А ти б не залишився з нами? — запитав він мамуна, коли той виводив зі стайні свого кошлатого коника. — Не став би на нашому боці? Те, в чому ти допомагав Тибальдові, має природне продовження. Ти не хотів би взяти в ньому участь?
— Ні, Рейнмаре. Не хотів би.
— Але ж ти заявляв, що ти за революцію, що підтримуєш пориви. Що час змінити старий порядок, зрушити з фундаменту будівлю світу. Залишайся з нами. Ми змінимо порядок, а будівлю світу, вір мені, добряче потрусимо. Ось-ось…
— Я знаю, — перебив Малевольт, — що почнеться ось-ось. Я слухав ваші розмови, дивився у ваші очі, коли ви говорили про війну. Я всім серцем за революцію і за анархію, усією душею підтримую рух і зміни. Але я не ризикую особисто брати участь у цьому процесі. У революційній боротьбі за зміни змінюєшся сам. Перетворюєшся. Потрібна велика сила, щоб над цим панувати, щоб не перетворитися на… На щось, на що не треба перетворюватися. Я не впевнений у своїй силі і своєму самоконтролі. Тому волію відступити набік. Баста! Але вам… Тобі… Бажаю успіху. Бувай, Рейневане.
Мамун покинув їх, але щось по собі залишив. Через кілька днів Рейневан побачив, як Самсон Медок на току вправляється в ударах і тичках гудендагом, окутою фламандською палицею. Самсон і Малевольт припали один одному до смаку, годинами різалися в карти й кості, отож гудендаг міг бути виграшем у грі. Але це міг бути і подарунок, прощальний дар. Рейневан не запитував.