Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Передовсім хочу застерегти тебе, щоб ти ніколи не обмежувався образом ані символом, а проникав у приховану в них думку. Так, наприклад, мул означає все те, що є матеріальним. Божок, який сидить на листку лотоса і пливе по мулу — представляє думку, яка спирається на матерію, зовсім не торкаючись її. Це символ, який використав ваш законодавець, коли казав, що «Дух Божий ширяв над поверхнею води». Вважають, що Мойсей був вихований жерцями з міста Он, або Геліополіса. Так що, по суті, ваші обряди дуже наближені до наших. Як і ви, ми також маємо жрецькі родини, пророків, звичай обрізання, огиду до свинини та багато інших спільних особливостей.
Коли Херемон доказав ці слова, один з нижчих жерців Ізиди пробив годину, що позначала північ. Учитель сказав нам, що духовні обов’язки вимагають його присутності в храмі, але наступного дня увечері ми можемо повернутися.
— Ви й самі, — додав Вічний Жид, — незабаром прибудете на місце ночівлі, тож дозвольте мені відкласти дальшу розповідь на завтра.
Коли волоцюга пішов, я почав замислюватись над його словами, і мені здалося, що я виявив у них виразне бажання послабити в нас основи нашої релігії, а тим самим підтримати наміри тих, котрі хотіли, аби я змінив свою віру. Я, однак, добре знав, що наказує мені в цьому випадку честь, і був твердо переконаний у безнадійності будь-яких спроб цього роду.
Тим часом ми прибули на місце ночівлі й, повечерявши як завжди, скористалися з того, що ватажок має вільний час, і попросили його розповідати свою історію далі, що він і зробив.
Молодий Суарес, розповівши мені історію своєї родини, зробився дуже сонний, а оскільки я знав, як сильно потрібен йому відпочинок для відновлення здоров’я, то попросив його, щоб він відклав продовження своїх пригод на наступну ніч. Він і справді спав досить добре. Наступної ночі він здався мені значно здоровішим, але заснути ще не міг, тому я попросив його, щоб він продовжив свою розповідь, і бідолашний хворий зробив це так:
Я сказав тобі, що мій батько заборонив мені вживати титул «дон», оголяти шпагу й мати справу з дворянами, передовсім же мати будь-які стосунки з родиною Моро. Розповідав я тобі також і про свій нестримний потяг до читання романів. Я як слід закарбував у своїй пам’яті батькові перестороги, після чого обійшов усі книгарні Кадикса, щоб запастися цього роду творами, які мали принести мені, особливо під час подорожі, несказанне задоволення.
Нарешті я піднявся на борт корабля і мушу визнати, що з радістю покинув наш сухий, спалений сонцем і вкритий пилюкою острів. Я прийшов у захоплення від вигляду квітучих берегів Андалузії. Потім ми пливли Ґвадалквівіром, а на берег я зійшов у Севільї, де мав намір найняти мулів для дальшої подорожі. Один з погоничів замість звичайного візка запропонував мені дуже зручну карету, я прийняв його пропозицію і, наповнивши повіз купленими в Кадиксі романами, виїхав до Мадрида. Чарівні околиці між Севільєю і Кордовою, мальовничі гори Сьєрра-Морени, пасторальні звичаї жителів Манчі, усе, що я бачив, додавало приваб моїм улюбленим книжкам. Я розчулював свою душу, насичував її ніжними й тужливими почуттями настільки, що приїхавши в Мадрид, вже був закоханий, хоча й не знав ще об’єкта свого поклоніння.
Опинившись у столиці, я зупинився в заїзді «Під мальтійським хрестом». Пробило полудень, і незабаром мені накрили стіл до обіду, потім я почав розкладати свої речі, як це звичайно роблять подорожні, в’їхавши до нового помешкання. Раптом я почув якийсь шурхіт біля дверного замка. Підбіг до дверей і досить різко розчахнув їх, але опір, який я відчув, переконав мене, що я, мабуть, когось штовхнув. І справді, за дверима я побачив досить пристойно одягненого чоловіка, який витирав кров, що текла з носа.
— Сеньйоре дон Лопес, — сказав незнайомий, — внизу в готелі я дізнався про приїзд славного сина знаменитого Ґаспара Суареса і прийшов засвідчити йому мою пошану.
— Сеньйоре, — відповів я, — якби ти просто хотів увійти до мене, то я, відчиняючи, не набив би тобі ґулю на лобі, але ця подряпина на носі доводить, що ти, мабуть, тримав його біля дірки для ключа.