Україна — не Росія

Щоб підсилити докази про безперспективність інвестицій в українські високотехнологічні виробництва, починають запевняти, що світовий поділ праці уже відбувся, і для України в цьому секторі місця не залишилося, так що будь-які її спроби в даному напрямку будуть нераціональною витратою сил і коштів. Оце дурниця, так дурниця! Це все одно, що твердити, буцім-то світ створився у своєму остаточному вигляді, і відтепер ніщо в ньому змінитися не може. Прихильників такої точки зору вибачає лише те, що люди за всіх часів дивилися на світ навколо себе як на вже незмінний і безповоротний. Це взагалі одна з найпоширеніших логічних помилок: по-перше, люди знають, що низка минулих століть була заповнена суцільними змінами, а, по-друге, чомусь думають, що більше змін не буде. І добре б вони помилялися так в середні віки. Ні, і в наші дні з’являються учені трактати під назвою «Кінець історії».

Не так вже і давно, у 1960 році (для мене це просто недавно, тому що того року я уже влаштувався на роботу в КБ «Південне»), чи міг хто-небудь припустити, що Південна Корея, Тайвань усього через 25 — 30 років стануть високорозвиненими країнами? І що наприкінці століття в кільватер до них почнуть прилаштовуватися Індонезія і Філіппіни? У 1960 році це були безмежно, неймовірно відсталі країни.

Про Китай же ми знали тоді, що там нещодавно закінчилася боротьба з мухами і горобцями (їх винищили по всьому Китаю, крім малонаселених районів) і здійснюється Великий стрибок, головною складовою якого була «народна металургія». Суть її полягала в тому, що ледь не в кожному селі будувалася маленька доменна піч, щось на зразок помітно збільшеного мангала, де і виплавлявся «народний чавун». Для забезпечення сировиною вівся кустарний видобуток вугілля і руди. Китайці сьогодні самі зі сміхом згадують про це: метал був настільки поганий, що практично ні на що не придався, сил же, засобів і ресурсів було поховано нескінченно багато. Тоді здавалося, що Китаю з його «трьома червоними прапорами» — Генеральної лінії, Великого стрибка і Народної комуни — до рівня СРСР, як до Місяця. Чи могли ми тоді передбачити, що через 40 років ВВП Китаю перевищить сумарний ВВП країн колишнього СРСР у 2,65 разів?.[95] (Я вже не кажу про можливість уявити в тім році словосполучення «країни колишнього СРСР».) До речі, пізніше з’ясувалося, що Великий стрибок ознаменувався найсильнішим спадом (у 1964 році промисловість Китаю ледь повернулася до рівня 1957). Був і інший спад, викликаний «культурною революцією» 1966 — 1970, коли на два-три роки закривалися навіть школи і вузи. Незважаючи на всі втрати цих років, наступні величезні успіхи Китаю посоромили безліч скептиків, так само як, не сумніваюся, і безліч експертів.