Україна — не Росія
- Автор: Кучма Леонид Данилович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Время
- ISBN: 5-94117-127-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Україна — не Росія». Краткое содержание книги:
Ідеально налагоджене співробітництво Янгеля і Макарова продовжувалося протягом усіх 17 років їхньої спільної діяльності, до передчасної смерті Михайла Кузьмича Янгеля в 1971 році. Їхній приклад раз і назавжди переконав мене, наскільки важливим і навіть вирішальним може бути «людський фактор». Олександр Максимович Макаров очолював «Південмаш» 25 років. Коли я у 1986 році замінив його на посаді генерального директора «Південмашу», Макарову було 80 років. Той, хто прийде до висновку, що посада була стареча, дуже помилиться. Гендиректор «Південмашу» — це робота 14 — 15 годин на день і майже без вихідних. Але переважній більшості молодих людей можна від усієї душі побажати тієї енергії, бадьорості, пам’яті і ясності розуму, які мав А. М. Макаров до моменту відходу на пенсію. Він був діючим, готовим їздити, літаючим директором і до останнього дня роботи не роз’їжджав по заводу, а ходив пішки, відвідуючи усі без винятку цехи і виробництва. Навряд хто-небудь міг би назвати його «добреньким» — він бував дуже твердим, але при цьому над усе цінував людські відносини.
Я був свідком і учасником того, як КБ і завод стали головними підприємствами СРСР по створенню ракетних комплексів. На цьому шляху було пройдено кілька видатних віх, і мені трохи шкода далеких від техніки людей, не здатних оцінити висоту наукових, конструкторських, інженерних і технологічних вершин, завойованих «южанами». На базі ракети Р-36 були створені унікальні ракетні комплекси. По-перше, ракета SS-9. У балістичному варіанті вона володіла наймогутнішою на той момент головною частиною. Її глобальний варіант включав єдину в світі орбітальну головну частину, що мала необмежену дальність стрільби по будь-якому азимуту і могла влучити в ціль в будь-якій точці земної кулі. Неможливо не згадати такий рубіж, як створення ракет SS-17 і SS-18 із здатними розділятися головними частинами. Кожна відокремлювана боєголовка індивідуально наводилася на свою ціль. Новинкою було і те, що ці ракети (стартовою вагою в 200 тонн кожна) ще до запуску двигунів викидалися за допомогою порохових газів з пускового контейнера, що знаходився у зверхзахищеній шахті.[97]
Починаючи з 70-х років ДКБ «Південне» і «Південмаш» (разом із включеним до його складу Павлоградським механічним заводом) стали розробляти напрямок твердопаливних двигунів і ракет. В результаті з’явилися двигуни першого ступеня для першої пересувної міжконтинентальної ракети SSX-26 і ракети морського базування SSN-20, був виготовлений найпотужніший в країні твердопаливний двигун з тягою в 300 тонн, створена високоефективна твердопаливна трьохступенева ракета SS-24 шахтного і (вперше у світі) залізничного базування. Усе це разом взяте гарантувало невідворотність зустрічного удару у разі нападу на СРСР. Саме поява цих ракет і ракетних комплексів (у першу чергу, ракетних шедеврів SS-18 і SS-24, які і сьогодні на бойовому чергуванні в Росії) забезпечило Радянському Союзу у період «холодної війни» повний паритет із США в галузі ракетних озброєнь стратегічного призначення і поставило обидві тодішні наддержави перед категоричною неминучістю обмеження, а потім і скорочення своїх стратегічних ядерних арсеналів.
Когось, може, неприємно вразили мої спокійні і навіть гордовиті фрази про смертоносну зброю, про відокремлювані боєголовки, про влучені цілі і «стрільбу по будь-якому азимуту». Не треба зображати нас, ракетників, роботами, далекими від моральних настанов і будь-якої людяності. Або ж людьми, які не відали, що творили. Ми прекрасно знали, що робили. Але разом з тим твердо вірили, що, чим краще ми будемо виконувати свою роботу, тим менша ймовірність того, що ці ракети коли-небудь будуть випущені по далеким заморським цілям. Так і сталося. Дніпропетровські ракети стали найвагомішим аргументом на користь серйозного переговорного процесу. До того ж вони забезпечили ефективність взаємного ядерного і балістичного стримування СРСР і США — фактично була зведена до нуля реальність виникнення між ними ядерного конфлікту. Ніхто не скаже, що ми трудилися даремно.
97
Були вирішені й інші вкрай складні технічні завдання. За допомогою «ампулізації» було забезпечене перебування заправлених рідким паливом ракет у пусковій установці протягом усього терміну їхньої експлуатації (до 15 років), ракети були обладнані засобами подолання систем протиракетної оборони того часу, а ракеті SS-18 було додано захисту від поражаючого впливу висотних і наземних ядерних вибухів.