Вовки Кальї. Темна вежа V

— Едді Дін.

— А. — І старий затягся люлькою. З його ніздрів випливли два тонкі струмочки диму. — А темненьку? — Едді вже збирався було спитати, про кого дідові йдеться, аж тут він і сам пояснив: — Жінку.

— Сюзанна. Так, вона моя жінка.

— А.

— Сер… діду… Вовки? — Але Едді вже не вірив, що йому вдасться витягти зі старого бодай щось. Можливо, Сьюз зуміє…

— Як я собі пригадую, нас було четверо, — несподівано сказав дід.

— Не п'ятеро?

— Нє, нє, хоча майже доста для мойту. — Його голос став сухим і незворушним. Навіть акцент трохи пом'якшав. — Ми були молоді й шалені, й нам було до одного місця, жити чи вмирати. Просто ми були досить люті, щоб виступити проти Вовків, тоді як решта громади казали: так, ні чи можливо. Там був я… Поукі Слайдел, мій найліпший кумпель… а ще Імон Дулін і його жінка, руда Моллі. Тарілку вона кидала так, що чорти в пеклі заздрили.

— Тарілку?

— Еге ж, це забава Сестер Орізи. Зі — одна з них. Я скажу, щоб показала тобі. В них є тарілки, загострені скраю всюди, крім того місця, за яке жінки беруться. Ото штука, скажу я тобі! Коло них чоловік з арбалетом вигляда, мов те дурне теля! То тре' видіти.

Едді подумки зробив собі засічку, щоб розповісти про це Роландові. Він не знав, чи не виявиться це метання тарілок гаянням часу, але єдине знав напевно: вони відчайдушно потребують зброї.

— Вовка вколошкала Моллі…

— Не ви? — спантеличено запитав Едді й подумав, як же всі таки тісно переплелися правда й вигадка. Їх і не розплутати.

— Нє, нє. Хоча… — Дідові очі зблиснули. — Раз чи два я може, й казав, що то був я, щоб жіночі стегна стали поступливіші й розтулилися переді мною. Тямиш, про що я?

— Здається, так.

— А на ділі його вбила Руда Моллі, тарілкою. Але це я спішу поперед батька в пекло… Спершу ми побачили хмару куряви, яку здіймали копита їхніх коней. Потім, може, за шість коліс до села, вони розділилися тройґо.

— Як це? Я не розумію.

Дід підняв три скоцюрблені пальці й розвів їх, показуючи, як Вовки роз'їхалися на три боки.

— Найбільша ватага, судячи з куряви, поскакала до села й налетіла на Тука, і недарма — в бункері за його крамницею дехто ховав дітей. У Тука була потаємна кімнатка, де він ховав гроші, коштовності, кілька старих револьверів та інші речі, які виміняв на свій крам. Не дарма ж його прозвали хапугою! — Знову іржавий сміх. — Сховок був незлецький, про нього не відали навіть ті, хто робив у старого скупердяги. Але Вовки попрямували просто до нього, й забрали малих, і вбили всіх, хто пробував їм опиратися чи хоча б заговорити до них благально. А потім вони підпалили крамницю своїми світляними палицями. Дощенту спалили, ше повезло, шо все місто не згоріло, юний сей, бо вогонь, який Вовки носять у своїх палицях, не такий, як звичайний вогонь, його не можна загасити водою. Як це полум'я поливати водою, то воно ще більше розгоряється! Запалає вище й гарячіше! Срака-мотика!

Для більшої переконливості він плюнув через бильця і втупився поглядом у Едді.