Вовки Кальї. Темна вежа V

— Дозвольте, дідусю, я вам трохи поможу, — сказала Сюзанна, беручи глечик у Залії. Старий подивився на неї вологими, сповненими обожнювання очима.

— Багацько вже рокіу я не видіу коричневої жінки, сорок, як не більше, — повідав їй дід. — Вони приплиуали на базарних човнах, але уже не приплиуають. — Слово «човни» дід вимовив як «чууни».

— Сподіваюся, вас не дуже лякає те, що ми досі живі, — сказала Сюзанна і всміхнулася йому. Старий відповів їй козлячою беззубою усмішкою.

Біфштекс був твердуватий, але смачний, кукурудза за смаком майже не поступалася тій, що готував на узліссі Енді. Миску бульби, хоч вона й була завбільшки з кухонну зливальницю, наповнювали двічі, соусницю з підливкою — тричі. Але справжнім відкриттям для Едді став рис. Залія подала рис трьох сортів, і кожен наступний був для нього смачніший од попереднього. Втім, Джефордси їли, не зважаючи на смак, — так люди п'ють воду в ресторані. Гідним завершенням вечері був яблучний коктейль, і після нього дітей відправили гратися. А остаточну крапку поставив дід — лунко відригнувши.

— Кажу спасибі, — сказав він Залії й тричі постукав себе по горлу. — Як завше, дуже смачно, Зі.

— Мені приємно бачити, що у вас такий хороший апетит, дідусю, — відповіла вона.

Тіан невдоволено щось буркнув і сказав:

— Діду, ці двоє хочуть з тобою поговорити про Вовків.

— Лише Едді, як ви не від того, — швидко й рішуче проговорила Сюзанна. — Я допоможу Залії прибрати зі столу й помити посуд.

— Та не треба, — сказала Залія.

Едді побачив, що жінка очима сигналізувала Сюзанні: лишайся, ти йому подобаєшся. Але Сюзанна чи то не помітила цього, чи навмисне не хотіла помічати.

— Мені не важко, — заперечила вона, завдяки багаторічній практиці спритно пересідаючи у візок. — Ви поговорите з моїм чоловіком, правда ж, сей Джефордс?

— То все було давно, — сказав дід, але помітно було, що він не проти побазікати. — Не знаю, чи зможу. В моїй голові теперка пісок, усе перемішалося.

— Я послухаю те, що ви зможете згадати, — наполягав Едді. — Кожне слово.

Тія розреготалася, наче то був найсмішніший жарт із тих, які вона чула в своєму житті. Зал зробив так само, потім загріб рештки товченої картоплі з миски своєю рукою завбільшки з обробну дошку. Тіан миттєво ляснув його по руці.

— Ніколи так не роби, телепню, скільки разів тобі казати!

— Гаразд, — сказав дід. — Як хочеш слухати, то я шось повім, хлопче. Все 'дно я теперка ні на віщо не годен, крім язиком плескати. Поможи вилізти на ґанок, бо тими сходами легше повзти вниз, ніж угору. А як ти, доню, ше мені люльку принесеш, то добре діло діду зробиш, бо з люлькою й думається легше, отак.

— Авжеж, принесу, — сказала Залія, роблячи вигляд, що не помічає, яким кислим поглядом нагородив її чоловік. — Зараз же.