Марина — цариця московська
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6745-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Марина — цариця московська». Краткое содержание книги:
Марина Мнішек, польська графиня, вісімнадцятирічна дочка воєводи з українського Самбора з Карпат, волею випадку (чи історії) стала царицею і жоною двох царів тих лихих часів, які на Русі прозвали Смутними, а її — царицею Смути.
Про це й розповідається в романі Валентина Чемериса. А ще про кохання Марини до молодого царя Дмитрія, про останню її любов до козацького отамана Івана Заруцького, про криваву трагедію, що її спіткала, і про подальшу долю московської цариці, чиє життя так рано урвалося — у 26 років — у башті Коломенського кремля і яка вже після своєї смерті буде оголошена відьмою і чаклункою...
Фрейліни нарешті перевели подих і почали посміхатися.
— А взагалі... дотепно. Оригінально і пікантно — російська цариця під спідницею своєї гофмейстерини, — сміялася Марина, сміялася якось збуджено й уривчасто, мабуть, від пережитого. — Умри, а дотепніше не придумаєш! Коли мій Дмитрик, — вона так і вигукнула — Дмитрик, — пригадавши в ту мить свою няньку бабцю Софію та її мову, — коли мій Дмитрик, — повторила вона ще веселіше, — дізнається, де переховувалася його цариця, — ото буде сміху! Жаль, що панна Хмелевська не порадіє зі мною, не заплескає у свої долоньки і не вигукне: ах, ах, як дотепно! Як пікантно! — зітхнула. — Мені так жаль панну Хмелевську, вона загинула, намагаючись мене порятувати, — як це благородно. Як загинув і мій камердинер Ян Осмольський — я ніколи їх не забуду: панночку Хмелевську і пана Осмольського! А ось цар Дмитрик мій буде сміятися, як дізнається, що лучилося з його царицею, — ох і сміятиметься. Він так гарно вміє сміятися!
Марина раптом миттєво урвала сміх, глянувши на враз неприродно закам’янілі лиця своїх фрейлін.
— Що?.. — шепотом поспитала, голос чомусь раптом пропав. — Що???
— Ваша величносте, хіба ви... хіба ви...
— Не витягуйте з мене душу, кажіть!
— Хіба ви не знаєте, що він... що він убієнний?
— Хто-о... він? — шепотом перепитала Марина, хапаючись за груди, — серце в ту мить як не вискочило з її грудей. — Хто він... убієнний?
— Ну... він...
— Ваша величносте, — наперед ступила її рятівниця гофмейстерина Барбара Казановська. — Опануйте себе. Що сталося — те сталося, і назад вже нічого не переграєш. Мужайтеся! Ми думали, що ви знаєте... Його величності, російського царя, а вашого любого мужа Дмитрія Івановича, більше немає...
— Але тільки в цьому світі! — в один голос вигукнули фрейліни. — Він є, але вже в іншому, у кращому, не земному світі. А в цьому світі...
— Що в цьому світі? — запитала Марина, хоч і розуміла, що це запитання зайве.
— У цьому світі його убито. Ті мужлани і мужики, які — чуєте? — ще безчинствують у царському палаці...
У тиші, що раптом настала, чути було гупання, тупотняву ніг, крики, брутальну московську мову...
— Вони і вбили руського царя Дмитрія Івановича. Він став першою жертвою злощасного заколоту. Ваша величносте, хоч як нам тяжко це казати, але ви вже... вже удова. Та ще й невідомо, чи вдасться хоч вас уберегти. Злощасний заколот московських мужланів триває... Вони все ще шукають вашу величність, аби відправити вас слідом за вашим мужем, а їхнім царем. А шукаючи, на ходу грабують, а жінок ще й ґвалтують. Чи додому забирають, щоби там уже вволю натішитись... І заправляє ними боярин князь Василій Шуйський. Той, кого не так давно цар Дмитрій Іванович порятував від шибениці. Шуйський і віддячив йому за це — кулею в груди...
Повість третя. Матушко, ми вбили твого сина!.. І викрикнули Шуйського на царство
Роль народних мас і особи в історії — одна з головних проблем історичного матеріалізму, що її взяли на озброєння основоположники марксизму-ленінізму, створивши своє вчення про роль народних мас і особи в історії. За ним виходить, що народ є головним суб’єктом історичного руху. Себто народні маси відіграють вирішальну роль у всіх сферах суспільного життя. А вже революційна боротьба народних мас — справжня, справжня р-революці-йна! — розв’язує докорінні суперечності суспільства та його ладу, забезпечуючи при цьому неодмінно суспільний прогрес. Про це щось там доводитиме ще К. Маркс.
Але яку прогресивну роль відіграли народні маси тоді, у травні 1606 року, в Москві? Крім того, що допомогли своїми виступами — сліпими й криваво-погромницькими — князеві Василію Шуйському дорватися до найвищої у Московському царстві влади і стати царем, — більше ніякої. А втім, до дечого це таки призведе. Царювання Шуйського виявиться далебі гіршим за царство поверженого народними масами Дмитрія Івановича, і невдовзі в Московськім царстві-государстві спалахне громадянська війна. А з нею — голод, руїна, смерті... Тисячі, десятки тисяч смертей і нещасть. Аж доки Шуйський не буде зметений з трону, — більше нічого «прогресивного» народні маси своїм виступом у травні 1606 року не принесуть...
Василій Шуйський був із знатного роду, а такі високі титули, як боярин, воєвода, князь, ще і ще вивищили його над іншими знатними у Московській державі. Був він сином боярина князя Івана Шуйського і походив з роду відомих князів Шуйських, потомок великих князів Суздальських і Нижньогородських, які, в свою чергу, були потомками князя Андрія II Ярославича.