Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-29-6
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
Тут фелікс-феліціс легенько нагадав Гаррі про себе, і Гаррі помітив, що запаси вина, принесеного Слизорогом, швидко вичерпуються. Гаррі ще не вмів виконувати закляття-наповняття не вголос, але думка, що йому це сьогодні не вдасться, його насмішила: Гаррі й справді всміхнувся сам до себе, коли, не помічений ні Геґрідом, ні Слизорогом (бо ті саме переповідали один одному побрехеньки про незаконну торгівлю драконячими яйцями), він під столом націлився чарівною паличкою на майже порожні пляшки-й ті одразу наповнилися.
Минуло з годину часу, і Геґрід зі Слизорогом почали виголошувати дивовижні тости - за Гоґвортс, за Дамблдора, за виготовлене ельфами вино, а тоді…,
- За Гаррі Поттера! - заревів Геґрід, випиваючи вже. мабуть, чотирнадцятий кухоль вина, половина з якого потекла йому по бороді.
- Так, справді, - вигукнув Слизоріг, у якого вже заплітався язик, - за Паррі Готтера. хлопчика-обранця, що… ну… щось там зробив, - пробелькотів він і теж вихилив кухля.
Невдовзі після цього Геґріда знову потягло на сльози і він подарував Слизорогові цілого єдинорожого хвоста, а той запхав його в кишеню, вигукуючи:
- За дружбу! За щедрість! За десять ґалеонів з кожної волосинки!
І ще якийсь час після цього Геґрід і Слизоріг сиділи, обійнявшись, пліч-о-пліч і співали повільної й тужливої пісні про помираючого чаклуна на ім'я Одо.
- Йой, файні вмирають молодими, - бурмотів захмелілий Геґрід, похилившись на стіл, поки Слизоріг вимучував приспів. - Мій татусьо так рано пішов на той світ… і твої, Гаррі, мамця й татко.
З Геґрідових очей знову рясно потекли величезні сльози; він ухопив Гаррі за руку й почав її трясти.
- … файніших чаруна й чаклівниці їхнього віку я ніколи не знав… йой, яке жахіттє… яке жахіттє…
Слизоріг тужливо завивав:
А Одо-героя принесли додому,
Де батьківська хата стоїть.
Розламану паличку поруч поклали,
Що й досі там сумно лежить.
- …жахіттє, - прохрипів Геґрід, його велика кудлата голова впала на руки й він голосно захропів.
- Даруйте, - гикнув Слизоріг. - Я знаю, що мені слон на вухо наступив.
- Геґрід мав на увазі не ваш спів, - тихенько пояснив Гаррі. - Він казав про те, як помирали мої мама й тато.
- Он як, - ледве стримав могутню відрижку Слизоріг. - Ой, лишенько. Так, це було… це справді було жахіття. Страшне… Жахіттям…
Він явно не знав, що казати далі, тому знову налив у кухлі вина.
- Ти ж, Гаррі… навряд чи це пам'ятаєш?-незграбно запитав він.
- Ні… мені ж був лише рочок, коли вони загинули, - пояснив Гаррі, не зводячи очей з полум'я свічки, що колихалося від могутнього Геґрідового хропіння. - Але опісля я багато довідався про те, що сталося. Тато загинув перший. Ви про це знали?
- Я… я не знав, - ледь чутно озвався Слизоріг.
- Так… Волдеморт його вбив, а тоді переступив через його тіло й пішов до мами, - говорив далі Гаррі.
Слизоріг здригнувся всім тілом, але не зміг відвести переляканого погляду від обличчя Гаррі.
- Він наказав їй забиратися геть, - безжально вів далі Гаррі. - Сказав, що їй не треба вмирати. Йому потрібен був тільки я. Вона могла б урятуватися.
- Ой, лишенько, - белькотів Слизоріг. - Вона могла б… їй не треба було… це жахливо…
- Жахливо, правда? - ледь чи не пошепки перепитав Гаррі. - Та вона не зрушила з місця. Тато був уже мертвий, і вона не хотіла, щоб я теж загинув. Вона почала благати Волдеморта… але той тільки зареготав…
- Годі! - зненацька вигукнув Слизоріг, підводячи тремтячу руку. - Справді, мій любий хлопчику, перестань… я вже старий… мені не треба такого чути… я не хочу цього чути…
- Я забув, - збрехав Гаррі, виконуючи вказівки фелікса-феліціса. - Вона ж вам подобалася, правда?
- Подобалася? - перепитав Слизоріг, і на його очах виступили сльози. - Я просто не можу уявити людину, котра б її знала і котрій вона не подобалася б… така відважна… така весела… яке ж то сталося жахіття…
- Але ви не хочете допомогти її синові, - сказав Гаррі. - Вона віддала за мене своє життя, а ви не хочете віддати навіть свій спогад.
Хату заповнювало могутнє Геґрідове хропіння. Гаррі дивився просто в заплакані очі Слизорога. Учитель настійок, здається, не міг відвести погляду.
- Не кажи так. - прошепотів він. - Питання не в то му… якби це тобі допомогло… але ж це нічого не дасть… - Дасть, - рішуче заперечив Гаррі. - Ця інформація потрібна Дамблдорові. І мені потрібна.
Він знав, що може нічого не остерігатися: фелікс-феліціс підказував йому, що завтра зранку Слизоріг нічого не пам'ятатиме. Дивлячись Слизорогові просто у вічі, Гаррі трохи нахилився до нього.