Елінор їхала понад годину, поки нарешті дісталася до селища, де був поліційний відділок. До моря лишалося ще далеко, але пагорби ставали вже пологіші, а на схилах ріс виноград, а не зарості й ліс, як навколо Каприкорнового села. День обіцяв бути нестерпно спекотним, ще спекотнішим, ніж попередні. Вийшовши з машини, Елінор почула далекий гуркіт грому. Небо над будинками було поки що синє, але синизна ця була темна, як морська глибина. Від такого неба добра не жди.
«Не будь дурною, Елінор! — міркувала вона, простуючи до потинькованої блідо-жовтої будівлі, де містився поліційний відділок. — Просто наближається гроза, ось і все. Невже ти стала така сама забобонна, як той Баста?»
У тісному кабінетику Елінор застала двох поліцейських. Їхні кітелі висіли на спинках стільців. Хоча під стелею крутився великий вентилятор, повітря було таке сперте й густе, що його, здавалося, можна було наливати в пляшки.
Молодший з тих двох, широковидий і кирпатий, як мопс, узяв Елінор на сміх, навіть не давши їй розповісти історію до кінця. Він поцікавився, чому вона так розчервонілася — може їй, мовляв, до смаку місцеве вино? Елінор була б перекинула його разом зі стільцем, якби її не вгамував другий поліцейський. То був худий високий чоловік із сумними очима й темним чубом, уже поріділим над чолом.
— Та годі вже тобі! — приструнчив він колегу. — Нехай хоч докаже свою історію!
Поки Елінор розповідала про село Каприкорна та його людей у чорному, він слухав із застиглим обличчям. Коли вона заговорила про підпали та дохлих півнів, він насупився, а коли дійшла до Меґі й призначеної страти, насторожено звів брови. Про книжку й про те, як саме мала відбутися страта, Елінор, певна річ, не згадала. Ще два тижні тому вона, зрештою, й сама не повірила б жодному своєму слову в цій історії.
Коли Елінор завершила розповідь, старший поліцейський якийсь час мовчав. Він поправив олівці, що стояли в нього на столі, склав у стосик розкладені перед ним папери, нарешті звів на жінку замислений погляд і промовив:
— Мені вже випадало чути про те село.
— Ну, звісно, хто ж про нього не чув! — насмішкувато докинув молодший. — Село диявола, прокляте село, до якого не хочуть заповзати навіть змії. Стіни в церкві там пофарбовані кров’ю, вулицями снують чорні люди, тільки насправді то не люди, а духи покійників, і в кишенях у них вогонь. Підійдеш до такого надто близько — і тебе враз не стане! Брр! — Він театрально здійняв руки й сплеснув у долоні.
Елінор пронизала його крижаним поглядом. Старший поліцейський усміхнувсь, але потім, зітхнувши, підвівся, ретельно вдягнув кітеля й зробив Елінор знак іти за ним.
— Погляну, що там діється, — кинув він через плече.
— Тобі, мабуть, нічого більше робити! — гукнув услід йому молодший і зареготав так гучно, що Елінор захотілося вернутись і все ж таки скинути його зі стільця.
Невдовзі вона вже сиділа на передньому сидінні поліційної машини, а попереду поміж пагорбів звивалася та сама дорога, яка привела її сюди. «Господи, ну чому я не зробила цього раніше?! — раз у раз докоряла собі Елінор. — Але тепер усе буде добре. Усе! Нікого не застрелять і не стратять. Меґі знов буде з батьком. Так, усе буде добре. Завдяки мені, Елінор!» їй хотілося співати, танцювати (хоча танцювати вона не дуже й уміла). Ніколи ще Елінор не була така задоволена собою. Тепер нехай хто-небудь спробує сказати, що у реальному житті вона нічого не тямить!
Поліцейський за кермом мовчав. Він дивився тільки на дорогу, лишаючи поворот за поворотом на такій швидкості, що в Елінор аж боляче заходилося серце, й час від часу замислено посмикував себе за мочку правого вуха. Скидалося на те, що дорогу він добре знав. На жодному перехресті не завагався, на жодній розвилині не повернув не в той бік. Мимоволі Елінор пригадала, як безкінечно довго вони з Мо шукали те село, і раптом, зовсім несподівано в голову їй навернулася тривожна думка.
— Їх там дуже багато! — нерішуче промовила вона, коли машина знову зробила такий крутий правий поворот, що, здавалося, мало не злетіла в урвище ліворуч. — У того Каприкорна багато людей, і всі вони озброєні, хоча стріляти, схоже, не дуже й уміють. Може, вам краще попросити підкріплення?
