Золотий маг. Книга 1. Зерно

Добравшись до Школи, Нік в піднесеному настрої вирушив до себе в кімнату. На вечерю він не встиг, та й їсти зовсім не хотілося. Солодкі спогади про смачні пиріжки все ще важкістю відгукувалися в животі. Хотілося скоріше опинитися в ліжку і дати відпочити стомленим ногам.

— А, Ніку, ось саме ти мені й потрібен, — зупинив його перед самими дверима голос Хранителя. — Не поспішай. Приділи мені пару хвилин.

— З задоволенням, — весело відповів Нік і присів поруч з конторкою Багукхана.

— Чого ти такий задоволений? Як тобі перша прогулянка по місту?

— Чудово. Місто я, правда, тільки поверхнево подивився, але зате познайомився з чудовими людьми. Багукхан, ти ж, напевно, всіх знаєш не лише в Школі, а й у місті. А ти Майстра Окертуза знаєш? — запитав Нік.

— Ти сильно перебільшуєш мої знання. Але Окертуза знаю. Правда, не дуже добре. Я добре знав його батька і діда. Відмінні майстри-зброярі були. Я іноді й сам у них мечі замовляв. Але подейкують, що сильно не злюбив їх нинішній глава гільдії ковалів та зовсім винищує майстерню. А що тобі від нього треба?

— Я ходив до нього, замовив деякі дрібниці. Відра там і всяке таке. Мені дуже сподобався він, його родина і гноми, що у нього працюють. Слухай, але шкода їх. Через придурка в гільдії та жадібності сина короля таку династію майстрів майже знищили. Він мені показав кілька своїх мечів. Я, звичайно, не сильно в них розбираюся, але мені сподобалося. Шкода, що він не може їх продавати і заробляти нормальні гроші. Каже, що може втратити дозвіл на роботу після ярмарку. Дурість якась.

— Дійсно сумно, — сказав Хранитель. — Старший син короля якось дивно і нерозумно поводиться. Нормальних майстрів гнобить, а всяких жадібних та нечесних до себе наближує. Те ж саме і в армії, якою він командує. Багато незадоволених. Хороші офіцери і лицарі йдуть у приватні армії, в найманці, або просто спиваються. Але ти будь обережний з такими словами. Я вже старий, що мені зроблять? А тебе покарають. «Вуха» у нашого Тана є скрізь.

— Навіть у Школі? Він же начебто не дуже магів любить і шанує.

— Він ні. А ось Дорінг має своїх людей і тут, і в Раді. Тому свої спостереження та висновки тримай при собі, — попередив Хранитель. — Краще скажи мені, що ти вже встиг накоїти, що тебе покарати встигли і викладачі шукають.

— Та нічого цікавого. Причепився до мене один з викладачів. Магістр Бат здається його звати, за те, що ходив у Школі без належної форми та знака учня. Старий вже я ці правила виконувати. Ось і призначив покарання. А хто мене шукав?