Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Ніку, спасибі вам за частування. Тітонька Рола пече дуже смачні пиріжки. Раніше ми часто їх купували, а зараз вже рідше, — трохи з сумом сказав Майстер.

— Та ну, що ви. Не варто дякувати. Я вперше в місті, і мої поводирі порадили купити замість обіду. А я не розрахував свої сили й не думав, що їх буде так багато. Тому добре, що вам всім це принесло хоч трохи задоволення.

— А звідки ви приїхали? Як вам наше місто? — запитав коваль.

— Майстре Окертузе, ми з вами приблизно одного віку, на жаль, я не знаю, скільки років шановним гномам, але я проста людина. Чи не заперечуватимете, якщо ми перейдемо на ти? — попросив Нік. — Ви всі, напевно, здивуєтеся, але я з магічної Школи. Новий учень. І приїхав здалеку, тому у вашому місті вперше.

— Дійсно дивно, — відповів Окертуз. — Зазвичай учні — це молодь, а ти далеко не хлопчик.

— Так вийшло. Я сам здивований цим.

— Дядьку Ніку, а це правда, що у всіх учнів школи є знак учня? — встряв у розмову Ігве.

— Правда.

— А можна на нього подивитися? Кажуть, вони дуже красиві, — не вгамовувалася дитина.

— Ігве, ну як тобі не соромно? — прикрикнула на сина Раті.

— Та ні. Все нормально. Ось, тримай, — відповів Нік і простягнув малому знак.

— Ух ти! Гарно, — Ігве з палаючими очима розглядав пластину з срібним драконом.

— Це наша робота, гномів, — гордо сказав Еред, розглядаючи шпильку через плече Ігве.

— Так ти скоро будеш магом? — запитала Істер.

— Не скоро, але напевно буду, — посміхаючись, відповів Нік. Йому захотілося трохи здивувати маленьку дівчинку і, зосередившись на мить, він створив в долоні вогняну кульку, потримав трохи та перервав заклинання.

— Чудово, чудово, чудово! — аж підстрибнула від захвату Істер. — А можна ще?

— Наступного разу, — відповів Нік. — Я тільки почав вчитися. Ось вивчу щось нове, обов’язково покажу.

Дорослих теж зачарувала ця маленька магічна вправа. Вони, звичайно, бачили магів раніше, але так близько з ними не стикалися. Правда, вони на відміну від дітей змогли стримати своє захоплення.

— Ніку, а що ти хотів від мене? — запитав трохи здивований Окертуз. — Як тобі вдалося дібратися до моєї майстерні? По дорозі сюди пару десятків набагато більших і багатих майстерень. До нас звичайні люди рідко доходять, а вже маги так взагалі я не пам’ятаю, коли були. Та й наскільки я знаю, учнів Школи повністю всім забезпечують на місці.

— Ну, ти й сам помітив, що я не звичайний учень, хоча б за віком, тому потреби у мене трохи інші, ніж у решти молодих учнів. А до тебе я йшов спеціально. Мені тебе порекомендував майстер по меблям зі Школи Майстер Ілтзе. Мені треба дещо зробити, а він сказав, що ти найкращий.