Історія без міфів. Бесіди з історії української державності

Із цього приводу Ленін пояснював в одному зі своїх листів до командувача Червоною Армією І. Вацетіса, що створення такого маріонеткового уряду сприяє просуванню більшовицьких військ, інакше, пише він, “наші війська були б поставлені в окупованих областях у неможливе становище…” Це призвело до того, що в лютому 1919 р. більшовицька армія легко взяла Київ, а до літа захопила майже всю Україну. Директорія перебралася до Вінниці, далі до Проскурова.

Гасла російських більшовиків про передачу землі селянам, а заводів і фабрик робітникам знову затуманювали свідомість багатьом біднякам і люмпен–пролетарям. Значна кількість їх приєднувалась до Червоної Армії, у тому числі загони Махна, Живолупа, Григор’єва та ін. Це підсилило Росію і дало їй змогу уже в травні 1919 р. встановити контроль на більшій частині тодішньої України. Директорія перейшла до західних регіонів України, а на більшій частині республіки відразу ж встановлювався режим “воєнного комунізму” з його жорстокою централізацією управління, насильницькою мобілізацією до війська, свавільною заготівлею хліба, примусовою працею, розгулом продовольчих загонів, надзвичайних комісій (ЧК), з розстрілами, доносами, обшуками тощо. Ця політика московських вождів викликала вибух обурення та нову хвилю антибільшовицького повстання селян, які були відразу ж охрещені як “куркульська контрреволюція”, “білогвардійські заколоти” тощо. Стихійно утворився й центр повстання — Всеукраїнський революційний комітет, який очолили соціал–демократи А. Річицький, А. Драгомирецький, М. Авдієнко. Радянська влада вдалася до найжорстокіших методів придушення цього руху: виселення сімей із їхніх жител, непомірне обкладання штрафами чи каральним податком, захоплення заручників тощо.

За офіційними даними совєтського уряду в червні—липні 1917 р. в Україні відбулося 328 народних повстань.

Антибільшовицький селянський рух значно послабив радянську владу в Україні, дав змогу Директорії об’єднатися з Галицькою армією та спільно виступити проти Червоної Армії і витіснити її з України.

У цей складний час країни Антанти, намагаючись блокувати поширення більшовизму в Європі, висаджують десант на півдні України. Таким чином Крим, Одеса і все Причорномор’я окупували іноземні інтервенти. Директорія не мала своєї армії, її становище було драматичним: зі сходу наступали червоні війська, південь України вирував повстанським селянським рухом, де Григор’єв, Махно, Соколовський, Батран та інші селянські отамани, зваблені обіцянками соціалістичного раю, виступали і проти Директорії, і проти Української незалежної держави. Настав слушний момент, щоб уряд Директорії прийшов на допомогу всенародному селянському повстанню проти влади совєтів і більшовиків. Але Директорія моментом не скористалася. Це була одна з найдраматичніших помилок уряду Директорії, яку пояснити можна, мабуть, традиційними амбіціями українських політиків і їхньою орієнтацією на дружбу з більшовиками Росії.