Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
Цілком вільно почуває себе адміністративна влада (гміни) приміських теренів, бо туди наші загони заглядають рідко. Гмінні урядники почувають себе безпечно, вільно ходять по українських селах, безперешкодно виконуючи свої обов'язки. На теренах, віддалених від повітових міст, адміністративна влада є тільки там, де є сильний гарнізон ВП. Тут урядники ніколи не заходять до українських сіл, вирішують все тільки письмово або під час сесії старост.
До нас і до українського населення польська адміністрація ставиться з ворожістю. В українських селах намагаються творити свою мережу конфіденти, часто намовляючи до цього старост. Населення зазнає від адміністрації тільки грабування, не отримуючи якоїсь допомоги. Адміністрація завжди краще ставиться до польського населення, навантажує його меншими обов'язками, ніж українське.
Польський адміністративний апарат має більше кваліфікованих працівників, які бездоганно виконують свої обов'язки. Але про кожного можна сказати, що найперше дбають про себе і лише потім — про спільне добро. Тому в кожному адміністративному осередку є зловживання. І за гроші можна все дістати. В адміністрації працюють виключно поляки. Українців узагалі не приймають, підозрюючи кожного у співпраці з УПА.
У жовтні польська адміністрація видала такі розпорядження:
1. Про проведення перепису всього населення.
2. Про забезпечення населення новими документами.
3. Про оголошення до реєстрації у термін до 15.10 ц.р. у Леську і Саноку чоловіків 1926–1929 років народження.
4. Про добровільну згоду на виїзд на Повернені землі.
5. Про заборону виходити з дому після 17 години.
6. Про завчасну заготівлю палива, бо зимою доступ до лісу буде заборонений.
7. Про добровільний продаж визначеної кількості картоплі.
8. Про визначення кожним селом варти з 4 осіб і щоденне інформування ВП, чи не проходили бандерівці.
9. Про заборону приймати у хатах і годувати бандерівців.
10. Про виявлення родин з трьома і більше дітьми.
МО-УБП
Постерунків МО на території є лише 6. Вони і надалі майже недіючі, за винятком приміських околиць, де виконують свої обов'язки. На суто українській території міліціонери не проявляють жодної діяльності і не з'являються. Під час приватних зустрічей з населенням намагаються підмовити до доносів.
Велику активність проявляють органи Управління безпеки публічної, які мають свої осередки у Леську і Саноку та досить численні, добре вишколені й озброєні штурмові боївки, які нападають удень і вночі на українські села. УБП — це найбільш запеклий ворог усього українського. Переслідує українське населення, майже щоденно і суворо карає за найменші прояви симпатії до нас. На всій території організовує мережу конфідентів, часто висилає на терен спеціальних розвідників з конкретними завданнями. УБП відзначається жорстокістю не тільки в ставленні до українського населення, але й до польського також. Дуже часто спостерігаються арешти серед польської молоді за співпрацю з підпіллям.
Військо Польське
ВП у звітний період не послабило своєї діяльності. Майже вся оперативна діяльність зосередилась на боротьбі з УПА. Контролювало територію великими групами (до 500 солдатів), прочісувало ліси, шукаючи наші загони. Найбільші пошуки відбувались у лісах Хрищатої, Бескида і Буковиці. Деякі частини лісу прочісували розстрільною. Усі ці випади і облави не принесли ВП сподіваних результатів. Загонів УПА військо не знищило, навпаки, під час боїв у лісах Хрищатої зазнало значних втрат (60 убитих), а з нашого боку ніхто не був навіть поранений. У всіх українських селах військо грабувало, било і арештовувало людей.
Військо озброєне добре. Більші підрозділи возять із собою зброю важкого калібру для обстрілу лісів. Зброя виключно більшовицька. Обмундирування погане. Щоправда, солдати дістали нові зимові плащі, і на цьому завершилось. Решта одягу стара і зношена. Вибираючись на акції, солдати часто позичають собі черевики й одяг, щоб не світити голим тілом. Харчування також погане. Це видно під час нападів на українські села, коли військо перш за все шукає хліба і нарікає на брак їжі. За харчі обмінює предмети, забрані в українських селян. Видно, що солдати мають дозвіл на грабування населення під час акцій. Офіцери на таких акціях часом арештовують невинних (але вродливих) дівчат і забирають їх на допити. Особливо у цьому відзначились військові з Балігрода. Затриманих дівчат допитували звичайно вночі, часто оголеними, у присутності кількох чоловіків — ^ «слідчих». Очевидно, що такі «допити» не раз набирали форми найогиднішої оргії. До цього часу зафіксовано вісім таких випадків, у яких жертвами стали дівчата з Жерниці, Загочева і Бахлави у Леському повіті.