Діти Дюни
- Автор: Херберт Фрэнк
- Серия: Дюна #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7665-9
- Переводчик: Наталя Михаловська
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Діти Дюни». Краткое содержание книги:
— Розумію.
Фігурка, що сиділа напочіпки, не ворухнулася.
— Ти казав, що поведеш нас, — промовив Мюріз. — Фрименів ведуть чоловіки, що знають смак крові. Куди б ти нас повів?
— У Кралізек, — сказав Лето, не зводячи очей з дрібної фігурки.
Мюріз сердито глянув на нього, звівши брови над очима індигового кольору. Кралізек? Це не просто війна чи революція, це Битва Тайфуну. Це слово з найдавніших фрименських легенд означало битву, що має відбутися при кінці світу. Кралізек?
Високий фримен конвульсивно ковтнув слину. Цей недоросток так само непередбачуваний, як міський денді! Мюріз звернувся до малої фігурки:
— Жінко! Лібан вахід! — наказав він. «Принеси нам меланжевий напій!»
Вона завагалася.
— Роби, що він каже, Сабіхо, — промовив Лето.
Вона схопилася на ноги, різко обернулася. Дивилася на нього, неспроможна відірвати погляд від обличчя.
— Знаєш її? — спитав Мюріз.
— Це небога Намрі. Прогрішилася перед Джакуруту, і її вислали до вас.
— Намрі? Але…
— Лібан вахід, — сказав Лето.
Вона минула їх, рвонулася крізь водні печаті, і вони почули швидкий тупіт її ніг.
— Далеко не зайде, — промовив Мюріз. Торкнувся пальцем боку носа. — Кревна Намрі, ех. Цікаво. І чим же вона прогрішилася?
— Дозволила мені втекти.
Лето обернувся і пішов слідом за Сабіхою. Застав її, як вона стояла на краю канату. Лето підійшов до неї і глянув униз, на воду. На найближчих пальмах сиділи птахи, він чув їхні крики, биття крил. Робітники з гучним скреготом розчищали пісок. Лето стояв так само непорушно, як Сабіха, дивлячись униз, вглиб у воду, на відблиски, що спалахували на ній. Краєчком ока побачив блакитних папуг на пальмових гілках. Один із них перелетів через канат. Лето побачив, що птах відбивається у срібному вируванні риб, що вони рухаються разом, наче птахи й хижі риби пливуть у тій самій небесній тверді.
Сабіха кашлянула.
— Ти мене ненавидиш, — сказав Лето.
— Ти мене зганьбив. Ти зганьбив мене перед моїм народом. Вони зібрали Існад і вислали мене сюди, щоб я тут утратила воду. Усе через тебе!
Мюріз поблизу них засміявся.
— Тепер ти бачиш, Лето-Батогу, що наша Духовна Ріка має багато приток.
— Але моя вода пливе в моїх жилах, — промовив Лето, обернувшись. — Це не притока. Сабіха — фатум мого видіння, і я пішов за нею слідом. Я втік крізь пустелю, щоб знайти своє майбутнє тут, у Шулоху.
— Ти і… — Він вказав на Сабіху й зареготав, закинувши голову назад.
— Це буде не так, як хтось із вас може уявити, — промовив Лето. — Пам’ятай про це, Мюрізе. Я знайшов сліди свого хробака.
В очах з’явилися сльози.
— Він віддає воду мертвим, — прошепотіла Сабіха.
Навіть Мюріз дивився тепер на нього з благоговінням. Фримени ніколи не плачуть, хіба що це найглибший дар душі. Майже засоромившись, Мюріз закрив свій ротовий клапан, насунув каптур джебали на самісінькі брови. Лето глянув на чоловіка й сказав:
— Тут, у Шулоху, досі моляться за росу на краю пустелі. Йди, Мюрізе, і молися за Кралізек. Обіцяю тобі: він настане.
Мова фрименів вирізняється значною стислістю, точним відчуттям експресії. Вона занурена в ілюзію абсолютів. Її засновки є родючим ґрунтом для абсолютистських релігій. Ще більше від того фримени люблять моралізувати. Протиставляють жахливу нестабільність усіх речей та інституціолізовані твердження. Кажуть: «Ми знаємо, що немає зведення усього доступного знання — це застережено для Бога. Але чого люди можуть навчитися, те вони можуть і вмістити». З цього гострого, як вістря ножа, підходу до Всесвіту виростають фантастичні вірування про знаки й віщування та про їхню власну долю. Таке походження їхньої легенди про Кралізек: війну при кінці світу.