Діти Дюни

— Ти не здобудеш нічого, крім марного піску, якщо далі клеїтимеш дурня, — промовив Лето. — Що ти вдієш, Мюрізе, коли на всій Дюні з’явиться зелена трава, дерева й відкрита вода?

— Цього ніколи не станеться!

— Це відбувається в тебе на очах.

Лето почув, як Мюріз скрегоче зубами від нестримної люті. Тоді чоловік сказав:

— А як ти міг би запобігти цьому?

— Я знаю план трансформації, — відповів Лето. — Знаю в ньому всі слабкі й сильні місця. Без мене Шай-Хулуд зникне назавжди.

З ноткою лукавства, яка знову з’явилася в його голосі, Мюріз сказав:

— Навіщо нам сперечатися про це тут? Ми тримаємо один одного в шаху. У тебе твій ніж. Ти можеш мене вбити, але Бехалет тебе застрелить.

— Я його випереджу з твоїм пістолем, — відповів Лето. — Тоді я матиму ваш ’топтер. Так, я вмію літати на ньому.

Чоло Мюріза під каптуром прорізала зморшка.

— Що як ти не той, за кого себе видаєш?

— Хіба мій батько мене не пізнає? — промовив Лето.

— Ахххх, — сказав Мюріз. — Звідки ти довідався, га? Але…

Він замовк, похитав головою.

— Мій син — його поводир. Він говорив, що ви обоє ніколи не… Як би ви змогли…

— То ви не вірите, що Муад’Діб читає майбутнє? — спитав Лето.

— Звичайно, віримо! Але він каже про себе, що… — Мюріз знову замовк.

— І думаєте, що він не розуміє вашої невіри, — промовив Лето. — Я дістався саме до цього місця саме в цей час, щоб зустрітися з тобою. Я все про тебе знаю, бо я бачив тебе… і твого сина. Я знаю, наскільки ви певні себе, як глузуєте з Муад’Діба, як плануєте порятувати свій клаптик пустелі. Але ваш клаптик пустелі без мене приречений, Мюрізе. Утрачений навіки. Тут, на Дюні, усе зайшло надто далеко. Мій батько майже втратив видіння, і ти можеш звернутися лише до мене.

— Той сліпець… — Мюріз зупинився, ковтнув слину.

— Він невдовзі повернеться з Арракіна, — сказав Лето, — а тоді ми впевнимося, наскільки він сліпий. Як далеко ти відійшов від давніх фрименських звичаїв, Мюрізе?

— Що?

— Він має з вами Вадкюаз. Ваші люди знайшли його самого в пустелі й привели до Шулоху. Яка багата знахідка! Багатша, ніж жила прянощів. Вадкюаз! Він жив із вами; його вода змішалася з водою вашого племені. Він — частина вашої Духовної Ріки. — Лето сильно притис ножа до Мюрізового одягу. — Обережно, Мюрізе.

Лето підняв ліву руку, розстебнув клапан фрименської маски, опустив його.

Знаючи, що запланував Лето, Мюріз спитав:

— Куди б ти подався, вбивши нас обох?

— Назад до Джакуруту.

Лето притис м’ясисту частину свого великого пальця до Мюрізового рота.

— Прокуси і пий, Мюрізе. Інакше загинеш.

Мюріз завагався, а тоді злісно вкусив Лето за палець.

Лето стежив за горлянкою чоловіка, побачив конвульсивне ковтання, відвів ножа й повернув його Мюрізові.

— Вадкюаз, — сказав Лето. — Ти візьмеш мою воду не раніше, ніж я ображу твоє плем’я.

Мюріз кивнув.

— Твій пістоль там, — вказав Лето, кивнувши підборіддям.