Діти Дюни
- Автор: Херберт Фрэнк
- Серия: Дюна #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7665-9
- Переводчик: Наталя Михаловська
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Діти Дюни». Краткое содержание книги:
Поки Мюріз мовчав, Лето сказав:
— Я приблуда з Шулоху, який уміє лише ворушити руками.
По тому, як чоловік різко мотнув головою, Лето побачив, що він знає цю історію. Мюріз відповів поволі, низьким голосом, сповненим погрози:
— Ти людина?
— Людина, як і ти, — відповів Лето.
— Ти дуже дивно говориш як для дитини. Нагадую тобі, що я суддя, який може відповісти на такву.
«Ах, так», — подумав Лето. В устах цього судді слово таква звучало як пряма загроза. Таква — це страх, викликаний присутністю демона, досить реальне вірування серед старших фрименів. Аріфа знав способи вбити демона, і його завжди вибирали, «бо він має мудрість, аби бути безжальним без жорстокості, знати, коли доброта — це насправді дорога до більшої жорстокості».
Однак це вело саме до тої точки, якої прагнув Лето, і він сказав:
— Я можу піддатися Мешхадові.
— Я буду суддею кожного Духовного Випробування, — промовив Мюріз. — Ти це приймаєш?
— Бі-ля кейфа, — відповів Лето. Беззастережно.
На обличчі Мюріза з’явився лукавий вираз.
— Не знаю, чому я це дозволяю, — промовив він. — Краще було б одразу тебе вбити, але ти малий Батіг, а я мав сина, який помер. Ходімо, ми заберемо тебе до Шулоху, а я скличу Існад, аби ухвалити рішення щодо тебе.
Лето, зауваживши, як кожен рух і слово цього чоловіка видає смертоносне для нього рішення, дивувався, що хтось намагається його ошукати. Він сказав:
— Я знаю, що Шулох — це Ахль ас-сунна ва-ль-джама’а.
— Що знає дитина про справжній світ? — спитав Мюріз, знаком наказавши Лето йти попереду нього до ’топтера.
Лето підкорився, проте пильно прислухався до звуку фрименової ходи.
— Найпевніший спосіб зберегти таємницю — це переконати людей, що вони вже знають відповідь, — промовив Лето. — Тоді люди не ставлять питань. Мудро з вашого боку, з боку тих, кого вигнали з Джакуруту. Хто б повірив, що Шулох, казково-міфічне місце, існує насправді? І як це зручно для контрабандистів та будь-кого, хто прагне дістатися на Дюну.
Мюрізові кроки стихли. Лето повернувся спиною до боку ’топтера, з крилом ліворуч.
Мюріз стояв за півкроку від нього, витягши мауля-пістоль, націлений просто на Лето.
— Отже, ти не дитина, — промовив Мюріз. — Проклятий карлик прийшов за нами шпигувати! Я думав, що ти говориш надто мудро для дитини, але ти сказав надто багато й надто швидко.
— Не надто, — відповів Лето. — Я — Лето, дитина Пола Муад’Діба. Якщо ти мене вб’єш, ти й твої люди проваляться у пісок. Якщо пощадиш, я приведу тебе до величі.
— Не грай зі мною в такі ігри, карлику! — гримнув Мюріз. — Лето у справжньому Джакуруту, звідки, як ти кажеш…
Урвав. Рука з пістолем легко опустилася, довкола очей з’явилися зморшки від здивування.
Саме такого вагання і сподівався Лето. Кожним своїм м’язом зробив знак, наче хоче ворухнутися ліворуч, тоді як його тіло перемістилося не більше як на міліметр, а зброя фримена безладно гойднулася до краю крила. Мауля-пістоль вилетів Мюрізові з руки, і, перш ніж він устиг отямитися, Лето був уже поруч з Мюрізовим крис-ножем, притиснутим до спини чоловіка.
— Вістря отруйне, — промовив Лето. — Скажи своєму приятелю в ’топтері, що він має залишатися точнісінько там, де є, і взагалі не рухатися. Інакше я змушений буду тебе вбити.
Мюріз, притиснувши до грудей поранену руку, хитнув головою в бік постаті в ’топтері й сказав:
— Мій компаньйон, Бехалет, тебе чув. Сидітиме непорушно, як скеля.
Знаючи, що в нього мало часу, доки ті двоє вигадують план дій або ж їхні друзі прийдуть з’ясувати, що сталося, Лето швидко промовив: