Діти Дюни

Лето сидів, спершись спиною об стіну хатини, зосередивши увагу на Сабісі та дивлячись, як розмотуються нитки його видіння. Вона приготувала каву й відставила її вбік. Сиділа тепер навпроти нього навпочіпки, помішуючи вечерю. Це була клейка каша з сильним запахом меланжу. Її руки вправно орудували черпаком, а рідина індигового кольору забарвила стінки його миски. Дівчина схилила схудле обличчя над мискою, домішуючи концентрат. Примітивна мембрана, що робила з хатини подобу диститента, була залатана світлішою тканиною відразу ж за Сабіхою, а це утворювало сірий ореол, на тлі якого в миготливому світлі язичків полум’я від кухонного вогнища та лампи танцювала тінь фрименки.

Лампа інтригувала Лето. Ці люди з Шулоху марнотратно гайнували олію з прянощів: лампа, а не світлокуля. Мали у своїх загородах невільників-вигнанців, досі дотримуючись звичаю з найдавнішого фрименського минулого. Попри те, використовували орнітоптери та найновіші комбайни для збирання прянощів. Були примітивною сумішшю давнини й новітніх часів.

Сабіха посунула до нього миску каші, гасячи кухонне вогнище.

Лето проігнорував миску.

— Мене покарають, якщо ти не з’їси цього, — сказала вона.

Він глянув на неї, думаючи: «Якщо я її вб’ю — це знищить одне видіння. Якщо розповім про Мюрізів план — це знищить інше видіння. Якщо чекатиму тут свого батька, ця нитка-видіння стане товстим канатом».

Він подумки сортував нитки. Деякі з них містили в собі солодкість, яка його переслідувала. Одне з майбутніх, спільне з Сабіхою, вносило в його пророчу свідомість відчуття спокусливої дійсності. Ця дійсність загрожувала блокувати всі інші, доки він не піде за нею аж до її стражденного кінця.

— Чого ти так витріщаєшся на мене? — спитала вона.

Він далі мовчав.

Вона присунула миску ближче до нього.

Лето намагався пересилити клубок у горлі. Йому раптом страшенно захотілося вбити Сабіху. Цей імпульс змусив його здригнутися. Як легко було знищити одне видіння та вивільнити дикість.