Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося

Мої стосунки з мамою, що й так завжди були напружені, дуже швидко псувалися. Протягом усього мого дитинства вона була постійним джерелом критики, але зараз, коли я опинилася поза межами її дому, вона взяла за звичку залишати мені голосові повідомлення, які розвіяли останні сумніви щодо її думки про мене. «Привіт, Таро, це твоя мама. Ти патологічна брехуха, а ще жадібна, і тільки про гроші й думаєш. Передзвони, коли зможеш. Люблю тебе». Повідомлення видалено. «Привіт, Таро, ти погана і злостива людина, точнісінько, як твій батько-негідник, і я не дозволю тобі бачитися з сестрою, бо ти занапастиш її, аж поки ми спершу разом сходимо на педикюр. Подзвони мені, коли захочеш піти в салон». Повідомлення видалено. Ось що тобі ще варто знати: тато був єдиний надійний член сім’ї. Тож я його не осуджувала, хоча й боялася, що в накуреному стані він не зможе мене врятувати від різноманітних катастроф, які, як я вважала, чигають на мене на кожному кроці.

Поки тато курив багато трави, щоб утекти зі своєї реальності, я полірувала мозолі на дупі, навчаючись у старших класах, щоб рано чи пізно втекти з моєї. Мені хотілось виїхати з Лос-Анджелеса. Хотілося чимдалі від родини. Мріяла знайти порятунок в університеті. У новому місці, з новими друзями та новими дорослими, які вміють підтримати (мудрі викладачі, що напевне мені трапляться). Я знайду порятунок, і тоді це таке-сумне-аж-смішно-але-не-таке-вже-й-смішне-як-жахливе дитинство залишиться позаду.

Я зробила ставку на Браунський університет, що насамперед вабив мене своєю географічною віддаленістю від Лос-Анджелеса, а також серед вступних іспитів не мав математики. Завжди ненавиділа математику. Я знала, що у Браунський університет вступити непросто, тож, згідно з порадами мого героя Jay-Z, зосередилася на тому, щоб перемогти — у старшій школі. Я працювала день і ніч на свої оцінки. Пішла на заняття, що дають змогу заробити кредитні бали для вишу, брала участь у всіх позакласних заходах, робила все можливе під гаслом «Хочу вступити в хороший університет», але також і прикрасила цей імідж печаткою чваньковитості. Була знаменитістю шкільного театру. Писала сценарії для шкільних свят. Під час обідньої перерви формувала шкільний літературний журнал, модерувала дискусію про нові правила поведінки в школі або розпалювала революційні настрої, заснувавши рух протесту за повернення кока-коли до шкільної їдальні після того, як чиясь мама-веганка переконала дирекцію, що солодкі газовані напої — нині основне джерело зла. Я товаришувала з учителями. Ходила до них додому вечеряти. Ніхто з дорослих мене до цього не силував. Правду кажучи, навіть не пригадую, щоб тато колись просив показати йому оцінки. Я просто відчувала, що мушу це все робити просто зараз, бо інакше не виживу.