Путівник по Галактиці для космотуристів [Другая редакция перевода]

– Зафоде, – сказала вона терпляче, – вони перебували у відкритому космосі без скафандрів... Ти ж не побажав би їм смерті.

– Ну, знаєш... ні. Не такої смерті, але ж...

– Що? Не такої смерті? А чого ж? – Тріліан похилила голову набік.

– Можливо, їх підібрав би хтось інший.

– Еге ж, ще секунда – Друга, і вони б перетворились на дві бездиханні крижинки.

– Якщо подивитись на проблему ширше, то вона виявиться не такою й важливою.

– І ти міг би спокійно жити, коли б вони загинули?

– Але послухай... Не так вже й спокійно, але...

– Та це не має значення, – обірвала його Тріліан і повернулась до пульта. – Однаково я тут ні при чім.

– Як це? А хто ж?

– Корабель.

– Га?

– Так, корабель. Він сам їх підібрав.

– Що?

– Поки не вимкнувся Двигун Непередбаченості.

– Але це неможливо!

– Можливо, Зафоде. Просто неймовірність була дуже висока.

– Хіба що так.

– Гаразд, Зафоде, – сказала Тріліан примирливо. – Не хвилюйся. Усе нормально. Зараз ми вишлемо за ними робота й усе з’ясуємо. Гей, Марвіне!

Робот підвів голову, обвів посоловілим поглядом рубку. Тоді з величезними зусиллями звівся на ноги. Сторонньому спостерігачеві його вчинок видався б героїчним. Він важко перетнув кімнату й зупинився перед Тріліан, дивлячись через її ліве плече кудись удалину.

– Як на мене, то ви повинні знати, що я дуже погано себе почуваю. У мене депресія, – пробурмотів він безнадійним металевим голосом.

– Боже! – буркнув Зафод і опустився в крісло.

– Нічого, – підбадьорила його Тріліан, – ми дещо придумали. Це розвіє тебе.

– Безнадійно, – прогугнявив Марвін, – у мене винятково великий обсяг пам’яті.

– Марвіне! – Тріліан почала втрачати терпець.

– Гаразд, – сказав Марвін. – Що накажете?

– Збігай до виходу номер два і приведи цих хлопців сюди. Він вагався близько мілісекунди, потім мовив із ледь відчутним (причепитись було ні до чого) тоном презирства і відрази до всього роду людського.

– Усього лишень?

– Так, – сказала Тріліан твердо.

– Я щасливий, – мовив уїдливо Марвін.

– Ніхто не просить тебе стрибати з радощів, – вигукнув Зафод, рвучко підводячись із крісла. – Роби, що тобі кажуть.

– Добре, – відповів Марвін голосом надтріснутого дзвона, – я зроблю це.

– Чудово, – гаркнув Зафод, – дуже люб’язно з вашого боку. Марвін повільно повернувся до Зафода і звів на нього червоні трикутники безмежно сумних очей.

– Я вас не образив часом? – запитав він.

– Ні, Марвіне, аніскільки, – відповіла замість Зафода Тріліан, – усе гаразд...

– Я дуже засмучусь, коли дізнаюсь, що мимоволі образив вас.

– Нічого, нічого, не турбуйся, – Тріліан не давала Зафодові розкрити рота, – усе добре, навіть чудово.

– Ви переконані? – недовірливо перепитав Марвін.

– Звичайно, все – у цілковитому порядку, – Тріліан заступила собою Зафода, – життя прекрасне.

Марвін кинув на неї зневажливий електронний погляд.

– Життя? – зітхнув він. – Що ви про нього знаєте? Він повернувся на підборах і з пригніченим виглядом почвалав до виходу. Двері полегшено зітхнули і з радісним клацанням зачинились.

– Знаєш, Зафоде, я більше не можу витримати цього робота, – промимрила Тріліан.

"Енциклопедія Галактики" визначає робота як механічний пристрій, призначений для полегшення праці людини. Відділ маркетингу Кібернетичної Корпорації Сіріуса визначає робота як "Пластмасового Приятеля, 3 Яким Весело Розважатися".

"Путівник по Галактиці для космотуристів" визначає відділ маркетингу Кібернетичної Корпорації Сіріуса як "банду недоумків, яких ліквідують першими, коли відбудеться революція". У примітках редакційна колегія щиро запрошує усіх охочих зайняти посаду кореспондента по робототехніці звертатися до видавництва.

Цікаво, що у виданні "Енциклопедії Галактики", примірник якої, завдяки зміненню структури часу, виштовхнуло з віддаленого на тисячоліття майбутнього, про відділ маркетингу Кібернетичної Корпорації Сіріуса написано ось що: "То була банда недоумків, яких ліквідували першими, коли відбулася революція".

Рожевий будуар розтанув. Мавпочки розбіглись у кращі виміри. Друзі опинились у вантажному відсіці корабля. На підлозі не було ані порошинки.

– Схоже, що корабель щойно спустили із стапелів, – зазначив Форд.

– Звідки тобі це відомо? – здивувався Артур. – Чи, може, у тебе є якийсь хитромудрий пристрій, що визначає вік металу?

– Ні. Просто я знайшов ось цей рекламний аркушик "Із нашим кораблем-увесь всесвіт до ваших послуг". Еге ж! Дивись, я мав рацію. – Форд тицьнув пальцем у перший-ліпший абзац. – Ось послухай: "Сенсаційне відкриття у фізиці неймовірностей. як опинитись у будь-якій точці всесвіту. Провідні держави луснуть від заздрості". О, тут грають не на дріб’язок.

Форд пробіг поглядом технічні характеристики, час від часу посвистуючи від захвату. Він очікував, що за час його вимушеного ув’язнення космічна технологія зробить крок уперед, але ж не семимильний.

Артур трохи послухав його вигуки, тоді засумував, бо було надзвичайно важко зрозуміти хоча б щось. Відчужено совав він пальцем по якійсь хитромудрій панелі, аж поки намацав приємну на дотик велику кнопку. Не замислюючись, він натис на неї. "Будь ласка, не натискайте більше цю кнопку", – спалахнув напис. Він знизав плечима.