![Путівник по Галактиці для космотуристів [Другая редакция перевода] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/0/5/putivnik-po-galaktici-dlya-kosmoturistiv-drugaya-redakciya-perevoda-download.jpg)
Путівник по Галактиці для космотуристів [Другая редакция перевода]
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #1
- Язык: украинский
- Переводчик: Олексій Антомонов
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Путівник по Галактиці для космотуристів [Другая редакция перевода]». Краткое содержание книги:
Сюжет роману обертається довкола землянина Артура Дента, Форда Префекта, що походив з маленької планети неподалік Бетельгейзе, його напівдвоюрідний брата Зафод Бібльброкс, землянки Тріції Макміллан (Тріліан), а також депресивного робота Марвіна.
Зав’язка розповіді починається на тому, що вогонський будівельний флот знищує Землю, на якій перебували Артур Дент та Форд Префект. На щастя, в останній момент плем’я Дентразі рятує обох і вони опиняються на борту корабля вогонів. Незабаром Артур з’язовує, що його друг зовсім не землялин, як він вважав раніше, а космотурист, який підробляє тим, що збирає відомості про віддалені світи для книжки Путівник по галактиці для космотуристів. Вогони швидко помічають присутність на борту двох зайців і піддають їх жорстоким тортурам - зачитують їм свої вірші. Попри те, що Артур з Фордом витримують випробування віршами їх викидують за борт корабля.
Однак за неймовірним збігом обставин їх підбирає корабель Золоте серце, викрадений Президентом Імперського Галактичного Уряду Зафодом Бібльброксом за землянкою Тріцією Макміллан, яка покинула Землю за довго до її знищення. Разом вони вирушають до планети Магратея, яка, за легендою, у часи розквіту галактичної економіки будувала планети на замовлення, тому була найбагатшою планетою всесвіту.
(http://uk.wikipedia.org/wiki/Путівник_по_Галактиці_для_космотуристів)
– Добре, що ти сказав це першим, Артуре.
– Чому?
– Бо мені здалося, що я збожеволів.
– Можливо, так воно і є. Може, тобі тільки здалося, що я це сказав. Форд замислився.
– То ти сказав чи ні?
– Наче сказав, – відповів Артур.
– Ну, то ми обидва збожеволіли.
– Так, – згодився Артур, – якщо ми вважаємо, що опинилися біля Саутенду, то, мабуть, справді збожеволіли.
– Ти впевнений, що це Саутенд?
– Безсумнівно.
– Я також.
– Отож ми збожеволіли.
– Чудова погода, чи не так?
– Чудова, – погодився якийсь маніяк, що проходив повз них.
– Хто це?
– Ти маєш на увазі отого типа з п’ятьма головами і кущем бузини, обвішаним копченими оселедцями?
– Саме його.
– Не маю уявлення. Мабуть, випадковий перехожий.
– А-а-а!
Вони сіли на тротуарі й, почуваючись ні в сих ні в тих, стали дивитися, як на пляжі стрибали величезні діти і як табун диких мустангів мчав у небі, поспішаючи доставити партію бетонної арматури в якісь Незнані Краї.
– Знаєш що, – закашлявся Артур, – якщо це дійсно Саутенд, то тут щось не так.
– Тебе дивує, що море нерухоме, мов скеля, а будинки розгойдуються вниз і вгору? – запитав Форд. – Мені це теж видається підозрілим. Сказати правду, – цієї миті весь навколишній Саутенд із гучним тріском розірвався на шість рівних фрагментів, які закружляли у карколомному танці з непристойними па, – тут діються дуже дивні речі.
Вітер доніс тужливий спів волинок, заквилили скрипки, гарячі пиріжки вартістю десять пенсів застрибали по бруківці, з неба виринула якась потворна риба. Саме час було накивати п’ятами.
Вони кинулись навпростець, крізь щільну завісу звуків, по горах застарілих сентенцій, долинах сумної музики, взуттєвих барахолках, занедбаних смітниках, як раптом почули жіночий голос.
Він пролунав напрочуд доречно посеред усього цього чортовиння.
– Один до двох у стотисячному ступені, – промовив голос. Форд різко загальмував і зупинився, роздивляючись, звідки той голос, але не побачив нічого, вартого серйозної уваги.
– Що це за голос? – вигукнув Артур.
– Не знаю! – на високій ноті відповів Форд. – Не знаю. Хтось вираховує ймовірність.
– Ймовірність? Яку ще ймовірність?
– Звичайну. Ну, знаєш, один до двох, три до одного, п’ять до чотирьох і так далі. Вона сказала "один до двох у стотисячному ступені". Дуже мала ймовірність.
Без будь-якого попередження над ними зависла діжа з кремом десь на мільйон галонів.
– Що б це означало? – гукнув Артур.
– Що, крем?
– Ні, ймовірність.
– Не маю ніякого уявлення. Як на мене, ми все ж на космічному кораблі.
– Можливо, але певно не в салоні першого класу. Тканина простору-часу бралася сморідними бульбашками. Великими й огидними.
– Ааааааааааааххххххххххо!.. – Артур раптом відчув, як усе тіло його розм’якшується і починає розпадатися. – Саутенд тане... зірки блякнуть... смітник... ноги пливуть до заходу сонця... ліва рука відпадає. – Від цього страхітливого відчуття він прийшов до тями. – Отуди к бісу! – вилаявся він. Як же я тепер буду користуватися своїм електронним годинником.
І він у розпачі повернувся до Форда.
– Форде! – вигукнув він. – Візьми себе в руки! Ти перетворюєшся на пінгвіна.
– Один до двох у ступені семидесяти п’яти тисяч, – долинув жіночий голос. – Ймовірність росте.
Форд перевальцем обійшов ополонку.
– Алло, ти хто? – прокаркав він, клацаючи дзьобом. – Де ти ховаєшся? Що з нами коїться, і чи є спосіб припинити це неподобство?
– Зберігайте спокій, – проказав голос. Так заспокоюють стюардеси пасажирів лайнера, у якого відламалось одне крило і один із двох двигунів палає на повну котушку. – Ви у цілковитій безпеці.
– Про яку безпеку ти нам товчеш! – розсердився Форд. – Адже мій приятель втрачає кінцівки одну по одній, а сам я уже перетворився на справжнього пінгвіна.
– Один до двох у п’ятидесятитисячному ступені, – вимовив голос, –
Ймовірність продовжує зростати.
– Усе одно, – відзначив Артур, – це набагато менше, ніж хотілося б.
– Чи не здається тобі, – не вгавав Форд у своєму пташиному гніві, – саме час дещо нам пояснити.
Голос прочистив горло. Велетенський еклер виник нізвідки й завис неподалік, як дирижабль.
– Ласкаво просимо, – промовив голос, – на борт корабля "Золоте Серце". Будь ласка, не лякайтесь, – продовжував голос, – того, що ви, можливо, побачите або почуєте. Деякий час вам доведеться потерпіти. Вважайте це платнею за врятування від неминучої смерті з рівня неймовірності один до двох у ступені двохсот семидесяти шести тисяч. Можливо, трішечки нижчого. Зараз ми перебуваємо на рівні одного до двох у двадцятип’ятитисячному ступені, і рівень продовжує знижуватись. Реальність відновиться тоді, коли неймовірність буде в межах припустимого. Дякую за увагу. Один до двох у двадцятитисячному ступені, ймовірність зростає.
Голос замовк.
Форд і Артур сиділи на підлозі в рожевому будуарі.
– Артуре, – гукнув Форд, – та це ж фантастика! Нас підібрав корабель, який обладнано Двигуном Нескінченної Непередбаченості. Подумати лишень! Я чув про нього. Ходили різні чутки, але всі вони офіційно спростовувались. Але їм усе ж пощастило! Двигун Непередбаченості? Артуре, це... Артуре! Що діється?
Артур навалився всім тілом на двері, не даючи їм відчинитися. У щілину лізли маленькі волохаті лапки з чорнильними плямами на пазурах, пискливі голоси збуджено перемовлялись.
Артур озирнувся, шукаючи підтримки.
– Форде, – натужно прохрипів він, – там за дверима сила-силенна мавп. Вони хочуть обговорити з нами нову версію "Гамлета".
Розділ 10
Подорож на кораблях, що обладнані Двигуном Нескінченної Непередбаченості, – неперевершений спосіб подолання міжзоряних відстаней за незначну долю секунди. І ніякого стрибка у гіперпростір.
Цей революційний принцип пересування відкрили цілком випадково. Потім на Дамограні ним зацікавилась Галактична Імперська експертна комісія.
Ось коротка історія відкриття.
Принципи генерування малих порцій кінцевої неймовірності відомі здавна. Досить підключити логічні цикли Бамблевінського субмезонного мозку 57-ї серії до атомного вектора графобудівника, з’єднаного з імітатором броунівського руху (наприклад, склянкою міцного гарячого чаю). Подібні генератори застосовувались для розваги гостей, що засумували, і тоді всі молекули трусиків чарівної господині раптом одночасно стрибали на один фут убік, у повній відповідності з теорією неозначеності.
Багато фізиків виступало проти шахрайства, деякі щиро вірили, що подібні досліди завдають науці шкоди, інші – через те, що їх не запрошували на ці вечірки.
Вчені хворобливо переживають поразки, тим паче поразки нищівні. Саме таку поразку потерпіли спроби створення генератора поля безмежної неймовірності. А лише такий генератор міг стати основою нового типу двигуна. Врешті-решт вони зійшлися на тому, що такий генератор створити принципово неможливо.
І от якось один хлопець, якому випало прибирати рештки веселої гулянки, знічев’я почав розмірковувати таким чином:
"Якщо, – думав він, – такий генератор вибудувати практично неможливо, то цей факт є кінцевою неймовірністю. Для точного вирахування неймовірності треба ввести це число в генератор кінцевої неймовірності, заправити його склянкою міцного чаю і... запустити".
Він зробив так, як замислив. Здивування було безмежним, коли він зрозумів, що з нічого створив той самий генератор Нескінченної Непередбаченості, над яким сушили толоки найкращі вчені.
Його подив не мав меж, коли одразу ж після нагородження призом Всегалактичного Фізичного Інституту за надзвичайну обдарованість його лінчував розлютований натовп іменитих учених, які нарешті збагнули, що єдине на світі, чого вони по-справжньому не терплять, так це обдарованість.