Біла ніч
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3970-8
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Біла ніч». Краткое содержание книги:
— Устати! Піднімайся, сука! — І вгатив побитого ззаду під куприк.
Героя русявий перед людьми не грав. Кричав від болю, матюкався, сипав прокльонами й називав усіх москалями та сталінськими щенятами. Та після чергового удару раптом замовк, завмер, знепритомнівши. Офіцер голосно й глибоко видихнув, поставив на втікача ногу, витер об нього забрьохану підошву. Потім, утративши інтерес, переступив, пройшов уперед і став перед строєм, заклавши руки за спину.
— Слухати мене всім! — гаркнув хрипливим, чи то прокуреним, чи від природи таким голосом. — З вами говорить капітан НКВС СРСР Орлов, якщо ви чули про такого. А як не чули й не бачили, то зараз маєте таку можливість. Я ж знаю кожного з вас, покидьки. То брехня, що вас хапають навмання, бо мені чи нашій владі так хочеться. У лавах переможної робітничо-селянської Червоної армії гідний служити не всякий. Тож дані про кожного з вас зібрані й ретельно вивчені. Тому вам пощастило, що ви тут. Запитаєте — чому? — На мить замовкнувши, Орлов підвів гостре підборіддя, повів далі, не чекаючи відповіді: — Скажу. На тих, кого органи безпеки визнають зовсім безнадійними, тобто прихованими чи навіть явними ворогами, чекає смертна кара без суду й слідства. Як того вимагають закони воєнного часу. А якщо вас мобілізували, то це влада дає вам шанс змити свою провину кров’ю.
Перевівши подих, капітан тицьнув пальцем перед собою, націливши його просто на Чотаря.
— Ти, ти, ти — усі ви завинили перед своєю законною владою тим, що в період окупації працювали на німців. Так чи інакше, будь-яким способом. Кожен мав шанс стати на шлях боротьби. Робити бодай щось, допомагаючи армії, партизанам, радянському підпіллю. Добре, що серед вас нема бандерівських прислужників. Значить, ви до цього моменту вагалися. Не могли зробити остаточний вибір, на чий бік стати. Зараз іграм капут. Ви отримали можливість послужити на благо нашої перемоги над ворогом і тим самим заслужити прощення від влади. Або, — знову пауза, — загинути в бою, та все одно загинути з честю.
Усе ще тримаючи руки за спиною, Орлов пройшовся повз стрій, ковзаючи поглядом по обличчях мобілізованих і, як здалося Миронові, не бачачи жодного. Карбуючи кроки, капітан правив далі:
— Ви мене запитаєте, чому оцей, — кивок на побитого, — відбувся таким покаранням. Звісно, я маю право розстріляти його й таких, як він, на місці. Але є наказ не накручувати проти себе місцеве населення. Тут бандьори, — капітан підкреслив слово наголосом, — уже давно розгорнули свою пропаганду, і їм отаке вигідно. Тільки законна влада, громадяни, — так само наголосив, — повернулася сюди рік тому. Назавжди. І радянська Україна повільно та впевнено перемагає й зміцнюється. Поки заважає війна. Вона скоро скінчиться, отоді почнеться відбудова. Усі ресурси з фронту кинемо сюди, уже нічого не заважатиме мирно жити й працювати під керівництвом мудрого товариша Сталіна.
Завмерши на цих словах, Орлов зиркнув на чоловіків у строю і тепер, відчув Чотар, колов поглядом кожного, запам’ятовуючи.
— Чого стали, мов бик насцяв? Не чую!
Поки Мирон зрозумів, чого від них вимагають, з лівого краю несміливо, ніби боячись зробити не те, ляснули в долоні. Раз, другий, потім підхопили впевненіше, і ось уже й Чотар, наслідуючи, хлопав, не підводячи при цьому очей.
— Отак, — капітан задоволено поправив широкий пасок, який підперезував шинель, потім знову заклав руки позад себе, зчепивши пальці, повернувся й неквапом закрокував у протилежний бік. — Ще одне: присяги жоден із вас ще не склав. Тож спроба втечі поки не є дезертирством. Більшість із вас ховалася від мобілізації в погребах або за спідницями. То всякого, хто не хоче служити в армії й воювати з ворогом, валити на місці без суду? Так ресурсів не напасешся. Радянська влада людьми не розкидається, усякому дурному дає шанс. Уважайте, оцей його має. Хоча друга спроба не минеться.
Зупинившись, як минулого разу, точно навпроти Чотаря, капітан нарешті завершив промову:
— І йому, і будь-кому іншому. Завтра вас доставлять у частину, де пофільтрують. Тоді й стане ясно, кого куди. Поки — розійтися. Глядіть мені.
Повернувшись і рушивши до виходу, Орлов навмисне не обійшов русявого, а переступив через нього. Залишив територію, жодного разу не озирнувшись, дорогою потиснув руку якомусь гладкому цивільному, котрий товкся біля колючої огорожі. Вийшли разом, щось жваво обговорюючи, і Мирон зрозумів: капітан утратив до мобілізованих інтерес.