Гімназист і Чорна Рука
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Серия: Юрко Туряниця #1
- Год: 2021
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-585-108-1
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Гімназист і Чорна Рука». Краткое содержание книги:
І восьмикласник іде по сліду, як справжній детектив. Разом з київським гімназистом та його друзями ви потрапите в моторошні покинуті будинки, старі київські двори та лігва озброєних бандитів. Поруч із Юрком - простакуватий і мудрий приватний детектив Назар Шпиг, котрий дуже любить змінювати зовнішність, та кумедний Джентльмен на чотирьох лапах... Нова захоплива детективна повість відомого українського письменника Андрія Кокотюхи обіцяє перерости у цілу серію детективів про пригоди київського гімназиста Юрка Туряниці.
— Не під Крутами. Інакше як би він залишив після себе унікальний щоденник? Пані Галина розповіла: брат описує, як усе почалося, пише про свої почуття і відчуття. Скаржиться на старших, які не давали йому прорватися на самий перед. Називає всі прізвища, які знав і про які потім дізнався. Словом, безцінні свідчення очевидця й учасника того легендарного бою. Загинув Олесь через двадцять років, у радянському концтаборі. Добряиська усе життя переховувала його записи, навіть нині не всякому готова показати. Її можна зрозуміти. Та ось тепер щоденник знадобився саме як доказ участі гімназиста Добрянського у бою під Крутами. Тепер же в Києві вулиці з комуністичними назвами перейменовують на українські, чув?
— Аякже!
— Олесь, правнук пані Галини, теж пішов воювати за Україну, як і той, на чию честь він був названий. Вже другий рік на Донбасі, був поранений, лежав у госпіталі. Це він подав ідею назвати вулицю іменем юного гімназиста. Але ти ж знаєш, який шалений цьому опір від колишніх комуняк. Про подвиг Добрянського майже невідомо, противники почали вимагати доказів. Тут і про щоденник згадали, придався. Ось чому його викрали.
— Стрельцов працює на ворогів?
— Він і сам добрячий ворог, хоч і маскується. Папі Галина не хотіла здіймати великий скандал, бо правнук переконав: так вона точно втратить родинну реліквію. Правий він, не правий — немає тепер значення. Вийшли вони на мене, щоб я приватно усе це розкрутив. Гроші давали, але я насварив — відчепилися. Ось тоді почалося найгірше.
— Вбили Зозулю?
— І це теж, людська смерть завжди трагедія. Тим більше — нагла. Та найгірше, Івановичу, коли звинувачують невинну людину. Та ще й воїна. Такого, як Добрянський. Українського героя, нащадка героя.
— То Олеся підозрюють в убивстві Зозулі? — нарешті доп’яв Юрко.
— Поліції відомо: правнук шукав крадія, — Шпиг загнув пальця. — 3 моєю допомогою він Дізнався, хто це. Загнув другого. — При Зозулі Щоденника не знайшли, — третій палець. — Чому не відразу віддав здобич Стрельцову, — загнув четвертий. — Нарешті, — детектив покрутив п’ятим, великим пальцем, — Мені передали вісточку з тюрми від Олеся. Його випустять, якщо віддасть реліквію і дозволить її знищити.
— Але ж у нього її нема!
— Тоді родина героя-гімиазиста має відмовитися від перейменування на його честь, — розвів руками відставний міліціонер. — Олеся заручником тримають.
У Юрка Туряниці голова йшла обертом.
Незвично було гімназистові чути подібне. Виявляється, не лише на Донбасі йде битва, глибокий тил теж воює, і не завжди перемагає.
Якийсь час чоловік і хлопчик йшли мовчки. Проходячи повз смітник, Шпиг поклав туди недопалок, розправив вуса, смикнув себе за край лівого.
— Отакі справи, Івановичу. Щось хочеш спитати?
Звісно, гімназист хотів.
Наважився.
— Вибачте, а ви... ви точно-точно знаєте, що Олесь не вбивав Зозулю?
— Мої знання нікому не потрібні. Слухати їх ніхто не буде. Але є одна особа, ладна це довести.
— Як саме?
— Назвати того, хто справді вбив Яшку Зозулю. Напевне та особа і щоденник у себе тримає. Для чого — поки не ясно, розберуся. Допомогти може одна людина, яка бачила вбивцю. Чи, принаймні, була на місці, коли злочин скоїли.
— Та хто це, чорт забирай!
Юрко, сам того не бажаючи, перейняв Шпагову манеру встромляти всюди «чорта».
— Чорна Рука, — пояснив відставний міліціонер, витягаючи з коробки нову цигарку.
- Хто?!
— А ось ти й мусиш мені з’ясувати, хто себе так називає. Чорна Рука чекав на тебе, Івановичу. Місце призначив сам. Але раніше туди прийшов Зозуля зі своїм супутником. Утекти Чорна Рука не міг. Ти ж і сам трохи побув у його шкурі згодом, бачив — нема куди тікати, тільки себе викажеш. Тому Чорна Рука - свідок злочину. Він єдиний, хто може довести невинуватість Олеся Добрянського. Тобі треба ту Чорну Руку якнайшвидше знайти.
Розділ чотирнадцятий
Тут гімназист ділиться підозрами з бульдогом
Легко сказати — знайти Чорну Руку.
До цього вечора Юрко Туряниця не уявляв себе на місці Шерлока Холмса чи його французького колеги, теж знаменитого детектива Лекока та інших славетних борців із злочинцями, про яких писали книжки з продовженням і знімали фільми. У снах Юрко часто бачив себе з револьвером на даху високого будинку, з якого треба перестрибнути на інший дах, щоб жахливий убивця не втік від справедливої кари. Добігаючи до краю, Юрко щоразу засинав, так і не вирішивши, стрибне чи ні. І ось — несподівана нагода залізти у шкуру детектива. Не думав хлопець, що ось так раптово все станеться, не готувався.
Але нема куди діватися. Взявся — роби.
Єдине, чого бракувало Юркові зараз, — вдячного партнера. Такий є в кожного уславленого детектива. З ним гострий на розум детектив завжди радиться й ділиться підозрами, обговорює й обмірковує вже зроблене і планує наступні кроки. Хоча зазвичай такий напарник здебільшого лише слухач. На ньому проникливий нишпорка відточує власне вміння, тренує інтелект, і здається на його тлі ще мудрішим, ніж насправді.
Шпиг для такої ролі не годився. Маму з татом Юрко як помічників не розглядав. Тож лишався бульдог. До нього можна говорити скільки завгодно. Проговорювати вголос думки, і при цьому не вислуховувати контраргументи: цього Юрко, як усякий детектив, навіть початківець, терпіти не збирався.
Тому, повечерявши, він побажав усім на добраніч, зачинився з Джентльменом у своїй кімнатці і вмостився навпроти пса в старому кріслі- гойдалці. Воно перекочувало сюди з татового кабінету ще на початку року. Юрко опирався до останнього, бо й справді було тісно. Але зараз воно виявилося дуже доречним. Звівши брови як справжній мислитель, гімназист звернувся до бульдога:
— Нам треба вирішити, з чого починати.
Пес сів на задні лапи і пирхнув. Юрко сприйняв це за згоду і повів далі:
— Той, хто називає себе Чорною Рукою, — насправді один з учнів восьмого класу. Навіть — нашого класу. Інших я б відкинув. Ти згоден?
Бульдог махнув головою.
— Спробую пояснити, — терпляче мовив Юрко. — Залякувати інших і вимагати з них гроші, бо інакше батьки та вчителі дізнаються про їхні грішки, здатен хто завгодно. Було б не дивно, якби таке практикував хтось із старших класів. Але! — гойднувшись у кріслі й нахиливши його вперед, Юрко націлив вказівного пальця на Джентльмена. — Усі попередні погрози Чорної Руки стосувалися лише тих, хто вчиться у нашому класі. Розповіли вони про це не публічно, а пошепки, один одному. Уяви собі, якщо таку записку показати всьому класу! Чорна Рука цього й домагається. Думаєш, його шукати почнуть? Ні! Стануть озиратися один на одного, підозрювати, боятися. Отут він і розгуляється зі своїми записками. Підігравати Чорній Руці в такий спосіб у нас ніхто не хоче. Скажеш, неправильно?
Бульдог кивнув.
— А я тобі скажу — навпаки, все дуже правильно! Наші люди швидше будуть тихенько боятися й поширювати погані чутки, аніж дружно і вголос заговорять про те, що їх лякає. Я ж і сам такий, тому й знаю. Чого дивишся? Хочеш сказати, що в інших класах так само думають і поводяться, тож Чорна Рука не конче один з наших?
Бульдог легенько клацнув зубами і схилив голову набік.
— Теж припускаю, — погодився Юрко. — Я теж би так думав, якби не вчорашня пригода з запискою, яку підкинули Стороженкові. Від нього вимагали не грошей, а мовчання. Отже, той, хто написав записку, знав, про що саме має мовчати Стороженко. Також Чорна Рука, хоч би ким він виявився, чудово розуміє: наш товариш схильний до зради. Не ловили, але підозри є. І це значно звужує коло, хіба ні?
Пес висолопив язика, облизнувся. Юрко, подавшись назад, знову легенько розгойдав крісло. Заклав ногу на ногу, промовив:
— Скидається на те, що Чорною Рукою може бути один із трьох: я, — він тицьнув себе в груди, — Голіцин або Мартишок. Ти мене підозрюєш?
Бульдог кумедно закрутив короткою шиєю.
— Правильно. Це не я. Голіцин, Мартинюк? Але ж Левко сам показав мені записку, яку йому тицьнув Стороженко! Хочеш сказати, він сам її написав і все це розіграв? Для чого? Я більш, ніж певен: якби щура не налякали, він не витримав би вчорашнього тиску. Гаразд, учора Чорна Рука зробив ніби добру справу. Навіщо? Яка йому з того вигода, якщо всі інші рази видурював з товаришів гроші? Навряд чи він — благородний розбійник.