Ностромо. Приморське сказання

Над її плечем схилилося з уважною, втомленою усмішкою обличчя начальника залізничного управління (з Лондона), вродливе і бліде, оповите срібною хмаркою сивого волосся та підстриженої борідки. Подорож із Лондона до Санта-Марти поштовими суднами та у спецвагонах берегової залізничної гілки Санта-Марти (єдиної залізниці в тих місцях) була задовільна — навіть приємна — так, цілком задовільна. Але мандрівка через гори до Сулако — у старій diligencia[42], непроїжджими дорогами, які пролягали над страхітливими прірвами, — стала неабияким випробуванням.

— Двічі на день ми перевертались на краю глибочезних ущелин, — півголосом розповідав він пані Ґулд. — А коли нарешті доїхали до місця призначення, то я просто не знаю, що б ми робили без вашої гостинності. Яка глухомань це Сулако! І це мало б бути портове місто! Дивина!

— Ах, але ми дуже пишаємося Сулако. Воно мало історичне значення. За давніх часів тут розташовувався верховний церковний суд, якому підлягали два віцекоролівства, — натхненно пояснювала йому пані Ґулд.

— Я вражений. І не мав наміру принизити гідність Сулако. Схоже, ви — велика патріотка.

— Це місце чудове вже самим своїм розташуванням. Можливо, вам невідомо, як давно я тут мешкаю.

— Цікаво, відколи… — пробурмотів він, дивлячись на неї з легкою посмішкою.

Обличчя Пані Ґулд світилося живим розумом, і це молодило її зовнішність.

— Ми не можемо повернути вам ваш верховний церковний суд, але ви матимете більше пароплавів, залізницю, телеграф — і майбутнє у великому світі, а це безмірно вартісніше, ніж якісь пережитки церковної минувшини. Ви станете свідками чогось більшого, ніж два віцекоролівства. Але я й не уявляв, що на бéрезі моря може бути місце, настільки ізольоване від усього світу. От якби воно було за тисячу миль звідси, в глибині континенту, — будь ласка! Тут взагалі щось відбулося за останні сто років?

Поки він поволі говорив жартівливим тоном, з обличчя пані Ґулд не сходила легка усмішка. Іронічно погодившись із ним, вона запевнила його, що, авжеж, ні — у Сулако ніколи нічого не відбувалось. Навіть революції, яких на її віку було дві, шанували спокій цього місця. Вони розгортались у більш заселених південних регіонах республіки та великій долині Санта-Марта, що нагадувала одне велике поле бою, на якому протиборчі партії змагалися за право володіти столицею як найвищою винагородою і виходом до другого океану. Там люди були прогресивніші. А сюди, в Сулако, долинала тільки луна цих великих викликів, та ще, звичайно, щоразу змінювались їхні владні еліти, які прибували до них з-за гірських перевалів, — з-за тих самих, які й він оце перетнув у старій diligencia з таким-от ризиком для життя та здоров’я.