Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Ностромо. Приморське сказання
Ностромо. Приморське сказання - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Ностромо. Приморське сказання

Электронная книга - «Ностромо. Приморське сказання». Краткое содержание книги:

Протистояння аристократії та простолюду, тиранія і безправ’я, грабіжницька влада і прагнення реформ, постколоніальний синдром і державотворчі наміри, унітаризм і сепаратизм, великий бізнес та іноземні інвестиції, патріотизм і космополітизм, високі ідеали та компроміси з корупцією, військові заколоти та постійний «порятунок країни». Це роман про вигадану Джозефом Конрадом (1857–1924) латиноамериканську державу Костаґуану, яка нещодавно виборола незалежність. Утім, попри фіктивність географічної локації, описані події напрочуд реальні, як реальні й пристрасті, що палають у серцях дійових осіб. У «Ностромо» (1904), цьому визнаному шедеврі англомовної літератури та найкращому зі своїх романів, Конрад сягає вершин у художньому дослідженні життя суспільства і таємниць людської душі.
1 ... 12 13 14 15 16 17 18 19 20 ... 208
Перейти на страницу:

Начальник залізниці кілька днів тішився гостинністю пані Ґулд і був за це справді вдячний. Від часу від’їзду з Санта-Марти він геть втратив був відчуття європейського життя, опинившись в екзотичних умовах. А в столиці перебував як гість посольства і провадив активні переговори з членами уряду дона Вінсенте — людьми культурними, яким були не чужі правила цивілізованого бізнесу.

А найбільше його цікавило тоді придбання землі для залізниці. У долині Санта-Марта, де вже була одна залізнична гілка, люди були поступливі, і справа стояла лише за ціною. Для оцінки вартості землі була призначена комісія, і проблема розв’язалася завдяки розумному впливу на членів комісії. Але в Сулако — у Західній провінції, розвитку якої й мала послужити залізниця, — виникли труднощі. Віками це місто надійно ховалося за природними бар’єрами, і всілякі новітні прожекти відступали перед прірвами його гірського кряжа, його мілководою гаванню, за якою лежав вічний штиль захмареної затоки, перед обскурантизмом власників його родючих ґрунтів — усіх цих давніх аристократичних іспанських родин, усіх цих дона Амброзіо такого і дона Фернандо сякого, які, схоже, ставились до появи на їхніх землях залізниці просто-таки з неприязню і підозрою. Сталося так, що деякі пошукові експедиції, розсіяні по всій провінції, були залякані погрозами фізичної розправи. Подекуди виникли несамовиті претензії щодо ціни. Але поборник залізниць пишався тим, що в будь-якій екстреній ситуації поводився належно. Наразившись у Сулако на ворожі емоції сліпого консерватизму, він реагував на них теж емоційно, а вже потім обґрунтовував свою позицію суто правовими аргументами. Уряд був зобов’язаний виконувати свою частину угоди з правлінням нової залізничної компанії, навіть якщо для досягнення мети потрібно було застосовувати силу. Але найменше він бажав збройного втручання у спокійне виконання своїх планів. Вони були надто широкі і далекосяжні та надто обнадійливі, щоб не звернути заради них гори, тож він задумав витягти президента-диктатора у поїздку з церемоніями та промовами та з кульмінацією у вигляді великих урочистостей у гавані Сулако з приводу початку земляних робіт. Зрештою, він був їхня людина — той дон Вінсенте. Втілював тріумф найкращих рис Держави. Такими були факти, доводив сам собі сер Джон, а якщо факти щось означають, то авторитет такої персони має бути реальний і особиста її участь у заходах викличе миротворчий ефект, який тут і потрібен. Йому вдалось організувати поїздку за допомогою одного дуже розумного адвоката, відомого в Санта-Марті як агента срібної копальні Ґулда, найбільшої в Сулако, та й у всій Республіці. То була і справді казково багата копальня. Схоже, що її так званий агент, очевидно, чоловік культурний і здібний, здобув, хоч і не мав офіційної посади, надзвичайний вплив у найвищих ешелонах влади. Він мав підстави запевнити сера Джона, що президент-диктатор вирушить у таку поїздку. Втім, у тій самій розмові він висловив жаль, що участь у ній також неодмінно збирається взяти генерал Монтеро.

Генерал Монтеро, якого початок боїв застав нікому не відомим армійським капітаном, що відбував службу на глухих східних кордонах держави, пов’язав свою долю з партією Ріб’єри в той момент, коли особливі обставини волею випадку надали цій незначній підтримці неабиякої ваги. Воєнна фортуна чудесно йому сприяла, і перемога під Ріо-Секо (після цілоденного відчайдушного бою) утвердила його успіх. Зрештою він піднявся до генерала, воєнного міністра та мілітарного лідера партії «бланко», хоча в походженні його не було нічого аристократичного. Власне, подейкували, що він та його брат, сироти, дістали виховання завдяки щедротам одного славетного європейського мандрівника, на службі в якого наклав життям їхній батько. За іншою версією, батько їхній був не хто інший, як вугляр десь у лісі, а мати — охрещена індіанка з глибини континенту.

Хай там як, а костаґуанська преса мала звичай іменувати лісовий марш-кидок Монтеро від його «командансії»[43] з метою з’єднатися з силами «бланко» на початку заворушень «найгероїчнішим воєнним подвигом наших днів». А ще приблизно в той самий час заявився його брат з Європи, де, вочевидь, ходив у секретарях консула. Втім, зібравши невелику банду кримінальників, він продемонстрував певний талант як партизанський ватажок — і після встановлення миру був винагороджений посадою військового коменданта столиці.

вернуться

43

Командансія (ісп. comandancia) — комендатура.

1 ... 12 13 14 15 16 17 18 19 20 ... 208
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)