Українська Повстанська Армія 1942-1952
- Автор: Мирчук Петр
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія 1942-1952». Краткое содержание книги:
Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як сотн. Щука, як Головний Командир УПА, стає відомим як ген. Тарас Чупринка, як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом Роман Лозовський, а як Голова Проводу ОУН - під псевдом Тур). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.
Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.
Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.
В бою між селами Вілька і Яполоть на Рівенщині в дні 18 липня 1943 р. юнацька вишкільна група УПА під командуванням к-ра Цигана розбила відділ німецької жандармерії. Німці втратили 19 вбитими і більшу кількість раненими, яких, тікаючи, забрали зі собою. Це була перша "практична вправа" вишкільного відділу молодих українських юнаків, які рішили розмовляти з окупантом - зброєю.
Звичайно відділи УПА виминали великих боїв, а надто боїв з німецькою армією. Удари УПА були спрямовані насамперед проти німецької адміністрації і проти німецької поліції. Низка більших боїв з військовими частинами піднесла авторитет УПА в очах своїх і чужих, бо всі побачили, що УПА спроможна успішно протиставитись навіть більшим німецьким військовим з'єднанням, які послуговуються важкою артилерією, танками і навіть літаками.
Сили УПА зросли на початку 1944 р. до кругло 50 куренів власних та 15 куренів заприязнених народів. В хвилі приходу большевиків на західньо-українські землі кількість бійців УПА доходили до 80.000 українців і около 20.000 чужонаціонального елементу. Крім цього до диспозиції командування УПА стояла сітка українського підпілля, революційної ОУН та її симпатиків, кількістю понад 100.000 люда. Таку оцінку знаходимо теж в документах з тодішніх часів німецької військової та поліційної розвідки.
Для вишколу командирів було зорганізовано за німецької окупації низку підстаршинських шкіл та три старшинські: старшинська школа УПА-Північ під керівництвом пор. Польового і полк. Гончаренка-Ступницького, старшинська школа УПА-Захід під керівництвом пор. Хмеля і старшинська школа "Олені" під керівництвом пор. Польового. Докладніше про ті школи подано в окремому розділі нашого начерку, присвяченому розглядові організаційної побудови УПА.
5. ОБОРОНА НАСЕЛЕННЯ Й ОРГАНІЗУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО Й ГРОМАДСЬКОГО ЖИТТЯ
Характер Української Повстанської Армії як збройного рамени всего українського народу та принципове й фактичне ідейно-політичне тісне пов'язання УПА з українським населенням зобов'язували УПА не ограничуватись до боєвих дій. Тому побіч власних боєвих дій та ідейно-політичної пропаганди, УПА звертає належну увагу теж на організування господарського й культурного життя українського населення та його оборони, перед ворогом. В кожному поодинокому випадку після ліквідації даної клітини ворожої адміністрації, відділи УПА помагають тамошньому українському населенні організувати свою власну адміністрацію, якій сітка УПА впарі зі сіткою революційної ОУН запевняють всесторонньо піддержку. В висліді цього скоро витворюється стан, який один із керівників німецького політичного апарату в Галичині характеризує так:
"1943 р. Галичина мала подвійне обличчя. В день правила як і досі, німецька адміністрація, що все ще мала наявні успіхи, якщо мова про політичну безпеку і безпеку кожного окремого німця... Але вночі весь край - поза містами, немов островами був опанований Українською Повстанською Армією: по лісах - вправи в стрілянні та будова сховищ, на шляхах - транспорти боєприпасів, перемарш з'єднань, постійні контролі і патрулі, по селах - постої війська, яке годувала людність...
У вогні національного підйому танули основи німецької адміністрації. Українська поліція, залізнича і лісова охорони, служба праці ("бавдінст") ставали "політично ненадійними" і переходили до рядів УПА. Функціонарі самоврядування, солтиси, війти, волосні писарі, члени комісій для хлібоздачі, службовики кооператив почали таємно, а то й явно, ставати прихильниками УПА та її піддержувати, бо для них ближча була власна сорочка, ніж чужий кожух, тобто в нашому випадку - їм ближчий був місцевий командир УПА, ніж німецький жандарм...
Вплив і значення УПА надзвичайно зросли від літа 1943 р. Політично УПА охоплювала вже майже все населення, зокрема сільське. Вона обмежувала щораз далі функціонування німецької адміністрації так, що виявилося, що галицький терен став надто вузьким для існування побіч себе двох суперечних сил: динамічно-революційної УПА і спрямованої тільки на самозбереження німецької адміністрації. Карпатські лісові терени цілковито звільнилися від німецького контролю, бо затруднені в лісах здебільша польські лісові робітники і лісники покинули місця своєї праці і з родинами вивтікали до міст або на захід. Незначні німецькі поліційні та жандармські відділи, розташовані передусім у більших місцевостях, аж ніяк не могли опанувати призначений їм терен. Післяпанські маєтки ("лігеншафти"), управління яких через нерозумну німецьку політику опинилося в польських руках, - це посилило давню ворожнечу між польською великою землевласністю і українським селом, і ця ворожнеча надала націоналізмові західніх українців особливого забарвлення, - були українськими повстанцями крок за кроком ліквідовані, тобто після наскоку повстанських відділів, німецькими охоронними групами залишені, а населенням грабовані й палені. Будь-яка німецька адміністраційна діяльність, що перехрещувалася і суперечила інтересам українського народу, - перебільшені вимоги хлібоздачі пересадний набір робітників до Німеччини, - натрапляли на запеклий спротив людности, який тепер набрав виразного політичного характеру і на кожному кроці давав відчути, що ним керує одне центральне керівництво.
Восени 1943 р. вже існували в Галичині "заражені бандами райони" (німецьке окреслення), тобто "республіки УПА" (українське окреслення) що цілковито вирвалися з-під контролю німецької адміністрації. Це мало місце передусім у Карпатах, а далі в Чортківській та Тернопільській округах. За цими "республіками" ішли т. зв. "політично дуже вразливі райони", населення яких цілковито стояло під впливами УПА, і де - як це припускали німці - мали знаходитися важливі штаби і командування УПА, адміністративні установи підпілля, як військові школи, шпиталі, заготівельні пункти та магазини. До цієї категорії районів зараховувано передусім Підгаєччину.
Кожного тижня в наслідок утечі до УПА зменшувалася кількість українських поліційних станиць, дуже частими ставали випадки, коли українські солтиси і війти кидали свій пост і ставили себе до розпорядження УПА. Звичайно тоді годі було знайти когось на їх місце. Так постали в цілій країні острови, на яких не функціонувала вже німецька адміністрація...
Діячі самоврядування на місцях уважали за самозрозумілу справу обговорювати німецькі доручення з "лісовими людьми", а це означало, що такі доручення були відкидувані або змінювані. Все частіше повторювалися напади і наскоки на політичну поліцію та на жандармерію... Польська людність, зокрема в східніх районах Галичини, була примушена залишити українські землі, якщо вона до того часу не зробила цього добровільно".
Так виглядала витворена діяльністю УПА ситуація в Галичині в 1943 р., бачена німецькими очима.
На Поліссю й Волині, як ми вже згадували, ліквідація німецької адміністрації відбулася скорше й основніше. Вже літом 1943 р. її, поза містами, не було не тільки ніччю, але й днем. І тому на її місце приходить українська адміністрація, зорганізована з ініціятиви УПА й відділами УПА хоронена. Маєтки зліквідованих "лігеншафтів" передається для обрібку українським селянам, які опісля з вдячности доставляють певну частину хліба на прохарчування УПА. Майже біля кожного села Полісся й Волині виставляє УПА свої стійки, завданням яких - як колись за козацьких часів - було повідомляти вчас населення про небезпеку, про зближення німецьких грабіжницьких, чи каральних відділів. Завдяки цьому населення загрожених місцевостей могло вже заздалегідь скритися по поблизьких лісах, ярах, чи спеціяльно приготованих у землі сховищах, а знов же відділи УПА могли спішити на загрожене місце, щоб відібрати ворогові пограбоване майно і віддати його селянам.
Важливим відтинком в обороні населення було переловлювання відділами УПА робітничих транспортів, призначених на невільничу працю в Німеччині. Завдяки щирій співпраці всього українського населення з УПА, командування УПА одержувало докладно інформації про час і про шлях відставлення поодиноких транспортів новітнього ясиру. В догідних лісових місцевостях відділи УПА часто організують засідку і здержавши поїзд, ліквідують німецьку поліційну охорону та звільняють робітників. Так звільнено багато транспортів українського робітництва з східніх та осереднїх українських земель, які переходили через терени Волині, чи Полісся. Звільнені робітники повертаються в рідні сторони з пропагандивною літературою українського самостійницького підпілля й розносять вісті про боротьбу УПА по всіх закутинах України. Багато звільнених юнаків залишається в УПА.