Енциклопедія російської душі
- Автор: Ерофеев Виктор Владимирович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-33-6
- Переводчик: Василь Шкляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Енциклопедія російської душі». Краткое содержание книги:
— Тих, що провинилися в минулому житті, Провидіння відправляє на переплавлення в Росію, — сказав Сірий. — Це як покарання.
— Кого саме? — поцікавився я.
— Ну, всяких блядюг і шахраїв, — сказав Сірий. — Взагалі, нечистих.
— А як же Рубльов, інші?
— Для контрасту.
Петро Перший повів м’яч у Європу, ударив, промахнувся — розбив вікно.
Збірна команда бородатих мужиків погнала м’яч в Азію.
Задерши спідницю, Катерина Велика перехопила ініціативу.
Павло відібрав м’яч і погнав його у бік азіатських воріт.
Олександр Перший, заволодівши м’ячем, відправив його у бік Європи.
Микола Перший погнав його до Азії.
Його син, Олександр Другий, відбив м’яча далеко у бік Європи.
Олександр Третій відфутболив його в Азію.
Микола Другий побіг підтюпцем на захід.
Ленін повів м’яч у бік Азії.
Сталін, з подачі Леніна, забив гол.
Рахунок став 100:0.
Хрущов почав із центру поля й, сам не знаючи чому, погнав м’яч у Європу.
Брежнєв відправив його в Азію.
Горбачов грав на європейському боці поля.
Єльцин продовжив його гру, але в другому таймі розгубився. Стоїть і не знає — куди бити.
Пролунав свисток. Закінчилося пропущене століття.
— Був час, коли я палко вболівав за долю батьківщини, ночами не спав, думаючи, як її звільнити.
— Від кого? — не зрозумів Сашко.
— Росіяни — майстри вигадувати собі ворогів. Це не могло мені не набриднути.
— Нас знову обікрала держава! — радісно продекламував Сашко.
— Не держава! — насупився я. — А той, кого ми шукаємо!
— Ми помстимося! — присягнувся Сашко.
— Людський клімат Росії гірший за економічний колапс й агресивне жебрацтво, — заявив я.
— Я вб’ю цю гадину! — закричав Сашко. — Дайте мені, будь ласка, «Нарзану».
— Наївному дурневі, мені здавалося, що все це радянське безглуздя — наносна випадковість, та от я сам переконався, що росіяни можуть «приспати» інші народи, як свиня — своїх дітей, і вранці навіть не почухатися.
— Свиня не може «приспати» себе, — заперечив Сашко. — А в нас це виходить чудово. Люлі-люленьки, — заспівав він, ляскаючи себе по колінах.
— Охо-хо, — підхопив я. — Наївність нового покоління, що кинулося перетворюватися на середній клас, самовиражатися й самостверджуватися, викликає в мене не менше презирства, ніж дурість їхніх батьків і матерів.
— Презирство — тонке почуття, — з легкою образою розсміявся Сашко. — Молодь повинна взяти владу у свої руки.
— Звичайно, я не можу сказати, що залишився до всього байдужим. Мене бентежить гностична думка про нерівність душ, але, дивлячись на народні подвиги, я не можу не визнати, що первісний стан, у якому перебуває народ, — похідне його розумових можливостей.
— Щасливі народи, що живуть під щасливими небесами, як італійці, трохи плутають нам карти, — зітхнув Сашко. — Давайте створимо таємне товариство.
— Яке?
— Таке, що створить нового Бога.
— Дайте мені закінчити про Росію! Про неї зазвичай пишуть з осторогою. Росію або жаліють, або намагаються зрозуміти. Але розуміння є важчим не через надскладні особливості свідомості, а, навпаки, чербз зайву простоту тутешніх звичаїв.
— От ми зараз говоримо-говоримо, а над Капрі висить місяць, як соковита скибочка лимона.
— Людина, яка не розуміє своїх інтересів і свідомо шкодить собі впродовж усього життя, справді здається загадковою. Народ, що залишився архаїчним утворенням після запуску супутника й створення ядерної зброї, небезпечний і нещадний.
— Я, певна річ, приховую свої переконання, — сказав Сашко.
— Зовні я проводжу лінію інтелігентної людини, — додав я.
Якби в Росії не було російської мови, а розмовляли, наприклад, німецькою, то тут взагалі нічого не було б. А так принаймні є російська мова.
Коли кавказець з активним ставленням до життя хотів у радянській Москві повечеряти в ресторані, він завжди знаходив слова, щоб отримати смачну їжу.
— Слюшай, — казав Кавказ, і так вагомо вимовляв своє свідомо зіпсоване «слухай», впливово морщив ніс і близько підносив до нього пальці, відокремлюючи себе мовою тіла від носіїв незіпсованої мови, що офіціантка відразу починала привітно виляти кульковою ручкою. І деякі багаті євреї з богеми теж уміли замовити собі що-небудь смачненьке, на їхніх паличках шашлику не було шматків з неїстівного жиру, а на моїх вони були. І штука не просто в тому, що офіціантка вірила в грузино-єврейські чайові. Вона вірила в мовний натиск, у поставлений голос. А росіянин, якщо він був сторонній, у відрядженні чи просто з фарбованою коханкою, ніяк не міг словесно пробитися до офіціантки, навіть якщо був при грошах. Він борсався в пасивних словах. Тому росіянин їв гівно.