Поразка демократії
- Автор: Бекман Карел, Karsten Frank
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Поразка демократії». Краткое содержание книги:
Чому демократія не сприяє солідарності, добробуту та свободі, але провокує соціальні конфлікти, неконтрольовані витрати та тиранічну владу.
Але все ще складніше. Наші демократичні політики не тільки збирають податки, які вони згодом марнують. Вони також спромоглися встановити контроль над нашою фінансовою системою – нашими грошима. Через центральні банки, такі як Федеральний резерв та Європейський центральний банк, наші демократичні уряди визначають що саме є грошима ("законним платіжним засобом"), скільки грошей потрібно створити та запустити в економіку, та якими повинні бути відсоткові ставки. У той же час вони розірвали зв’язок, який існував раніше, між паперовими грошима та вартістю, якою ці гроші були забезпечені, наприклад у вигляді золота (Золотий стандарт був відміненій більшістю країн світу з 1931 по 1933 роки. - Пер.). Вся наша фінансова система – включаючи усі наші накопичення та пенсійні внески, усі кошти якими, як нам здається, ми володіємо – базуються на декретних паперових грошах, що випускаються державою.
Перевага такої системи для наших урядів очевидна. Вони мають грошовий друкарський верстат, який вони можуть увімкнути, коли захочуть. Жодний абсолютний монарх у минулому не мав чогось подібного! Демократичні лідери можуть так би мовити "підкачати" економіку, якщо вони хочуть підвищити свою популярність. Вони роблять це через центральні банки, які у свою чергу використовують приватні банки для забезпечення розповсюдження грошей. Система влаштована таким чином, що приватні банки мають право позичати лише такий об'єм коштів, який складає певну визначену законом долю депозитів їх клієнтів (часткові банківські резерви). Таким чином, через численні фокуси ще більше паперових або електронних грошей вливається в економіку.
Це має декілька негативних наслідків. Перш за все, вартість грошей зменшується. Цей процес триває протягом майже сторіччя. Долар втратив 95 відсотків своєї вартості з моменту створення Федерального резерву у 1913 році. Ось чому ми, як громадяни, помічали як товари та послуги постійно дорожчали. Тоді як на дійсно вільному ринку ціни мають тенденцію до постійного падіння в результаті зростання продуктивності праці та конкуренції. Але в нашій державно-маніпулятивній системі, в якій пропозиція грошей постійно зростає, ціни також постійно зростають. Деякі люди мають з цього зиск (наприклад, великі боржники, такі, як сам уряд), інші потерпають (як ті, хто живе на фіксовану пенсію або мають заощадження).
Другий наслідок полягає в тому, що усі нові гроші, що накачуються в економіку, породжують один штучній бум за іншим. Таким чином в нас вже були: бум нерухомості, бум фондового ринку, бум товарних ринків. Усі ці дива створювались на порожньому місці – усі ці буми виявились повітряними кулями, що рано чи пізно луснули. Вони виникали лише завдяки грошовим повеням, спричиненим доступними кредитами, коли усі могли влізати в борги. Але такі вечірки не можуть продовжуватись вічно. Коли стає зрозуміло, що борги не повернуться, бульбашка вибухає. Так і виникають рецесії.
Влада реагує на рецесії дуже очікувано, як для демократичних політиків, а саме, шляхом друку ще більшої кількості штучних грошей та вкачування їх в економіку (не забуваючи обвинувачувати у кризі "вільний ринок" та "спекулянтів"). Вони роблять це тому, що цього від них очікують виборці. А виборці хочуть лише продовження вечірки якомога довше. Та політики задовольняють ці бажання. Тому що вони хочуть бути переобраними. Американський письменник та політик Бенджамін Франклін бачив цю проблему ще у XVIII сторіччі. Він писав: "Коли люди побачать, що вони можуть наголосувати собі гроші, це буде кінець республіки".
Вмикання друкарського верстата зазвичай дає деяке полегшення, але воно завжди тимчасове. Зараз ми, здається, сягнули межі, коли вже не можна створювати нові бульбашки, не зруйнувавши усю систему. Влада більше не знає, що робити. Якщо вони продовжать створювати гроші, вони ризикують спровокувати гіперінфляцію, як у 1920-му в Німеччині, або нещодавно у Зімбабве. З іншого боку, вони не сміють припинити накачувати економіку, тому що це призведе до рецесії, а виборці цього не схвалюють. Загалом, ситуація виглядає безвихідною. Уряди не можуть більше підтримувати ілюзію, яку вони створили, але й не можуть її далі утримувати.