Сто пригод Барвінка та Ромашки

Рідко так бува в поході, Щоб при сонці, при погоді Від початку й до кінця, — Ждуть і віхоли бійця. Річ Барвінкові знайома. Мандрував же він і вдома. Хоч жорстоко потерпав. Гордий дух не занепав! Розв’язав йоґо Бананик, Простягнув солодкий пряник. Уклонився Ананас: — Ти не гнівайся на нас! Пригорнула Чорна Кава: — Винна я, криклива гава... Ти, Барвіночку, пробач. Помилились, хоч ти плач! — А чого ж ви не напали Та як слід не відклепали Будячину і Тхора? — Не прийшла іще пора. Ми, браток, в душі — герої. Але в нас замало зброї. Поспішиш — сумний фінал: Цей Будяк — мов арсенал! Головні ворожі сили В грізних кактусах засіли. Поміж ними — цар Бамбук, Що завдав нам стільки мук. Ми повстали нині вранці. — Співчуваю вам, повстанці... Та скажіть мені, брати. Як Ромашечку знайти? Я летів у вирій з миром... —Будь же нашим командиром! Штурмом візьмемо палац І розбійників — бабац! Тільки там твоя подружка. Будякова нині служка. Ну, Барвіночку, веди! Спис бери, напийсь води! Вільний табір аж клекоче. Всяк його обняти хоче. Та Барвіночок без слів Журно голову схилив, І не глянув на Банана, Що простяг йому нагана. Чорна Кавина рідня Підвела в ту мить Коня. Промовляє Кава гідно: — Нам також війна огидна. Всі ми любим Тулумбас, А Бамбук... вивозить нас! Відриває від коріння. Знищив цілі покоління. Продає у чужину Нашу молодість ясну.. Схвилювала вкрай Барвінка Чорна Кава, чесна жінка. Що робити? А Банан Обійняв його за стан: — Є для бою в нас резерви. Чи міцні у тебе нерви? Глянь, Барвіночку, які Джунглі виставлять полки! Свиснув він, і вирина З лісу чудо-звірина. Усміхалися, раділи. Нуртували крокодили. Бегемот солідний вів За собою сто левів. За левами носороги Підкидали куці ноги.