Сто пригод Барвінка та Ромашки

Що за штука цар Бамбук? Та зніміть мотузку з рук! Чом ви лаєте без міри Не діла, а колір шкіри? Ось, приміром, наш город. В нім, як райдуга, народ. Зеленаві, не гіркі. Дружне плем’я — огірки. Баклажани — сині всі. Мов померзли у росі. Мак — червоний, наче жар. Сонях— жовтий, мов ліхтар. Фарба в кожного своя. Але добра в нас сім’я. Різнобарвні й бур’яни. Злі Осотові сини. Навіть гарні є на вид. Тільки ж то — хижацький рід. Про Бамбука розкажіть. Але спершу — розв’яжіть! Вийняв ножика Банан: — Так виходить — ти не пан? — І дригнувсь, бо між дерев Пролунав машини рев. Тут маленькі бідарі Миттю зникли в чагарі. На галяву виліз «джип». Натрудився, аж захрип. За кермом сидів Будяк І горланив, наче дяк: — Я слуга царя Бамбука, Що блоху вціляє з лука! Поряд з хвацьким водієм Хто це? Ніби впізнаєм! Він в корковому шоломі. Та очиці всім знайомі. В гімнастьорці голубій. Але той же, хоч убий! Ось Барвінок, ось і пальма. Завищали люто гальма, І в шоломі набакир На Барвінка глянув... Тхір. Простогнав він:— Любий синку. Та невже... це ти... Барвінку? — Хлопчик вигукнув: — Тхоряко, Звідкіля ти, лобуряко? — Тхір підскочив: — Я віднині Не Тхоряка — пан Тхоріні! Пан Будяк відкинув пляшку  І дивився на Ромашку: — Хоч тендітна і мала. Добра б наймичка була! Гаркнув Тхір:—А ти, земляче. Не зрадів мені неначе? — Не прийду ніяк до тями. — Не чекав на зустріч з нами? — Будяка ж було забито! — Цей ще більший, зріс за літо. Будякову насінинку З дому я привіз Барвінку! — Менш дивуюсь, що його стрів, — Як потрапив т и на острів? — Посміхнувся Тхір пихато: — Бач, розпитує, мов тато!