Пісня Соломона

Нервову тишу після крику порушила Пілат, засміявшись.

— Хочете скуштувати яєць нам’яко? — спитала вона.

Хлопці перезирнулися. Тепер вона ставилася до них зовсім інакше, ніж було. Не мали охоти на яйця, натомість хотіли бути з нею, увійти до винярні цієї жінки, що мала одну завушницю, була без пупа й нагадувала високе чорне дерево.

— Та ні, спасибі. Ми б водички попили, — усміхнувся їй Гітара.

— То й добре. Ходімо.

Пілат відчинила двері, й приятелі пройшли за нею до великої світлої кімнати — чи то порожньої, чи то захаращеної. Зі стелі звисав мохово-зелений мішок. Всюди стояли свічки, застромлені у пляшки. Висіли приколені до стін витинки з газет і картинки з журналів. Крісло-гойдалка, два стільці, великий стіл, зливна мийниця та пічка — ото й уся обстанова. Стояв дух сосни та фруктів, що бродили.

— А ти б таки скуштував хоч одне яєчко. Я вмію їх добре варити. Знаєш, білки не повинні бути рідкі. Жовток має бути м’який, але не текучий. Найкраще, коли він такий, як мокрий оксамит. То що, спробуєш?

Пілат кинула апельсинову шкірку у великий глек. Його, як і все в цій оселі, використовували зовсім не на те, на що мав служити. Жінка стояла біля мушлі й набирала воду у світло-блакитну миску, що правила за каструлю.

— Ну а тепер — вода і яйце мають бути в рівновазі. Щоб жодне з них не переважало над іншим. Хай і те, і інше матимуть однакову теплоту. Спершу я трішки підігрію воду. Лише підігрію. Не переборщу, бо ж яйце літепле, знаєш. Вся штука — у кип’ятінні. Коли на воді з’являться маленькі бульбашки, як горошинки завбільшки, аби лиш не як вишні, тоді треба зняти посудину з вогню, накрити її складеною газетою й узятися до якоїсь дрібниці. Наприклад, відчинити комусь двері. Чи вилити відро надвір і поставити його на ґанку. Зазвичай я йду до виходку. Затям собі, не у великій, а в малій потребі. Коли ось так зробиш, матимеш якнайкраще зварене яйце нам’яко. Пригадую, який непотріб я варила своєму батькові. Твій тато, — вказала Пілат пальцем на Дояра, — не вмів зготувати нічого доброго. Якось я спекла йому пиріг із вишнями. Мейкон був милий хлопчик, дуже добрий до мене. Якщо хочеш знати, який він тоді був, то поводься з ним чемно. Тоді Мейкон став би тобі справжнім другом, таким самим, яким колись був мені.

Її голос нагадував Дояреві жорству. Ніби дрібні округлі камінчики стукотять один об іншого. Злегка захрипла, Пілат говорила по-своєму — трохи затягувала слова й різко їх обривала. Тут п’янив сосново-винний запах. Як і сонячне проміння, що струменіло сюди прудко й нестримно, бо не було ні штор, ані фіранок на шістьох вікнах — по два на кожній із трьох стін. По одному обабіч дверей, по одному з обох боків мийниці й печі, а ще два — на протилежній стіні. «Четверта стіна, мабуть, суміжна зі спальнею», — подумав Дояр. Жорствяний голос, сонечко і духмяний аромат вина — від цього хлопці розімліли. Сиділи, охоплені приємним напівостовпінням, і слухали, як Пілат веде мову, далі й далі...