Пісня Соломона

Вони застали її на східцях до оселі. Сиділа, широко розкинувши ноги, зодягнена в чорне довге плаття з довгими рукавами. На голові пов’язала чорну-таки хустку, тому здаля хлопці виразно побачили тільки яскравий апельсин, який Пілат оббирала. Такою вона запам’яталася Дояреві: вугласта, маслакувата, самі коліна та лікті. Одна ступня на схід сонця, інша — на захід.

Коли хлопчаки підійшли ближче й угледіли, як на її вусі баламкається латунний дармовис, Дояра пронизало передчуття, що ані та цяцька, ані апельсин, ані гострі зариси чорної одежини, ані батькова мудрість, ані завбачливість усього світу — ніщо не відверне його від Пілат.

На відміну від молодшого приятеля, Гітару-старшокласника не шарпали сумніви, тож він обізвався перший:

— Ну, привіт.

Жінка звела погляд. Спершу на Гітару, тоді на Дояра.

— А це що за слова?

Голос мала чистий, немов злегка присипаний піском. Дояр не спускав очей з її пальців, що оббирали апельсин. Гітара знизав плечима й усміхнувся.

— Це те саме, що добридень.

— То так і кажи.

— Гаразд. Добридень вам.

— О, вже краще. Що ти хотів?

— Нічого. Ми просто проходили повз вашу хату.

— Схоже на те, що ви тут вистоюєте.

— Якщо ви, міс Пілат, не бажаєте нас тут бачити, то ми підемо собі, — тихо сказав Гітара.

— Бажання — то не про мене. Це ти чогось бажаєш.

— Ми хотіли б вас щось спитати.

Гітара облишив прикидатися байдужим. Надто вже вона була відверта, пряма. Щоб вести з нею розмову, слід було добряче вважати на язик.

— То питай.

— Кажуть, що ви не маєте пупа.

— Оце ти хотів знати?

— Так.

— Це не запитання. Радше відповідь. Постав мені питання.

— То маєте чи не маєте?

— Що саме?

— Маєте пупок?

— Не маю.

— А що з ним сталося?

— Сама не збагну, — Пілат впустила яскраву оранжеву шкірку на поділ і заходилася помалу відділяти дольки. — А тепер можна спитатися мені?

— Атож.

— Хто ось цей твій малий друг?

— Це Дояр.

— Чи вміє він говорити? — Пілат проковтнула дольку.

— Звичайно, вміє. Скажи щось, — Гітара штовхнув ліктем хлопчика, не зводячи погляду з жінки.

Дояр набрав повітря, затримав подих. І випалив:

— Ну, привіт!

— Ого, таких тупих неотесаних негренят, як ви, треба ще пошукати! — засміялася Пілат. — І чого вас навчають у тих школах? Це ж тільки на коня нукають, коли треба його підігнати. Скажеш таке «ну» людині, то можеш по шиї заробити. І то заслужено.

Дояра залила хвиля сорому. Сподівався цього сорому, але інакшого, зовсім не такого. Був готовий ніяковіти, але ж не так, не з такої причини. Гадав, що ця жінка погануля, бруднуля, бідачка і пиячка. Чудна тітка, нею його дражнили однокашники з шостого класу. Він ненавидів Пілат, бо почувався особисто відповідальним за її бридоту, злидні, бруд і вино.