Пісня Соломона

— Мабуть, смачне було б таке вино, мамо, — обізвалася Агар.

— Гіршої гидоти не придумаєш, — сказала Реба.

— А чи добре ваше вино, Пілат? — спитав Гітара.

— Не знаю.

— Чому?

— Бо я ніколи його не куштувала.

— Торгуєте вином і ніколи його не куштуєте? — засміявся Дояр.

— Люди його купують не для того, щоб куштувати, а щоб пиячити.

— Купували, — похитала головою Реба. — Тепер не купують.

— Ніхто не хоче дешевого домашнього пійла, — сказала Агар. — Криза скінчилася. Всі тепер мають роботу. Можуть собі дозволити марочне вино.

— І все одно маємо безліч покупців, — заперечила їй Пілат.

— Де ви берете цукор? — спитав Гітара.

— На чорному ринку, — відповіла Реба.

— Яке там «безліч»! Мамо, скажи правду. Якби минулої зими Реба не виграла півцентнера бакалії, то ми повмирали б із голоду.

— Не повмирали б, — Пілат вклала собі в рот наступну галузку.

— Ми повмирали б з голоду.

— Агар, не переч мамі, — шепнула Реба.

— Хто б нас нагодував? — стояла на своєму дівчина. — Мама може тижнями обходитися без харчів. Як та ящірка.

— А що, ящірка так довго може нічого не їсти? — здивувалася Реба.

— Та ніхто б тобі не дав голодувати, — дорікнула Пілат внучці. — Чи був хоч один день, коли ти ріски не мала в роті?

— Не було такого дня, — ствердила Реба.

Агар кинула гілочку на підлогу й потерла пучки, темно-червоні від соку.

— Бували дні, коли я нічого не їла.

Блискавично, наче птахи, Пілат і Реба скинули голови. Видивилися на Агар і перезирнулися.