Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.
- Автор: Чабан Анатолій, Степенькіна Парасковія
- Год: 2014
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2652-12-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.». Краткое содержание книги:
Книга ілюстрована.
Розрахована на широке коло читачів.
І народ всім, чим тільки міг, допомагав своїм братам-воїнам. Разом з ними йшли в бій групи патріотів. Тисячі й тисячі добровольців зливалися в наші ряди на всьому шляху наступу.
Від малого до старого — всі виходили лагодити дороги, мости. Як рідних зустрічали бійців у кожній селянській хаті, робили все, щоб вони могли хоч трохи відпочити, від усього серця прагнули поділитись навіть останнім.
Рубежу Дніпра, до якого ми пробивалися, головне фашистське командування надавало виняткового значення. Воно розраховувало, що могутня повноводна ріка вже сама по собі нездоланна перешкода, а при швидких темпах наступу радянських військ наша інженерна техніка неминуче повинна відстати. Відразу ж після Курської битви противник почав спішно будувати оборонні смуги на правому березі Дніпра. Сильно був укріплений, зокрема, і корсунь-шевченківський плацдарм. Спираючись на цей «Східний вал», гітлерівці сподівались зупинити нас біля Дніпра і нав’язати позиційну війну.
Армії Українських фронтів ішли до Дніпра з непохитною рішучістю негайно форсувати його. І ось рідний Славутич!..
Скільки б часу не минуло, ніколи не забудеться радість воїнів, які, нарешті, досягли берегів Дніпра. Кожний спішив опустити руки в прохолодну воду, освіжити розпалене обличчя. Так робили всі ми — і рядові бійці, і командуючий фронтом. Сиві дніпровські рибалки плакали, обіймаючи бійців, називали їх синочками. Проспівали, які тільки хто знав пісні про могутню ріку, починаючи від уславленої шевченківської «Реве та стогне...» і до народженої на цій війні «Ой Днипро, Днипро, ты широк, могуч...». Як гостро й сильно знову пережили всі ми в ті дні могутнє чуття Батьківщини!
Зразу ж, з ходу, почалася переправа через Дніпро. Тисячі бійців долали його під вогнем противника, користуючись всілякими підручними засобами. Захоплено перші плацдарми на правому березі. Такі ж бої ведуть сусіди — війська інших фронтів, які теж вийшли до Дніпра. Йде безприкладна за сміливістю задуму й масового героїзму воїнів операція.
...Багато чим ми зобов’язані простим трудівникам — радянським патріотам з Придніпров’я. Не можу не згадати старика-бакенщика з Переволочної на Полтавщині — Петра Мусійовича Лисицю.
...Ще тижнів зо два до нашого виходу на дніпровський берег у Переволочну пробралися два воїни-розвідники. Петро Мусійович Лисиця дістав надійно схований ним човен, переправив розвідників на правий берег, дочекався, поки вони виконають своє завдання, і благополучно перевіз їх назад.
24 вересня в Переволочну вступили передові частини 7 гвардійської армії генерала М. С. Шумилова. Почалася переправа. Лисиця підняв два затоплених в очеретах човни і з’єднав їх настилом із дощок. Бійці вкотили на настил гармату, і старик-бакенщик повів хитке, по самісінькі борти осіле у воду суденце до правого берега. Кілька таких рейсів здійснив він, виводячи бійців на безпечні, укриті підходи. Командування фронту нагородило його орденом Червоної Зірки. Водили човни на переправі і його земляки — Ф. Я. Шаповал, М. Г. Кондін, Ф. І. Зелений, П. Г. Лавришко.
Разом з нашими саперами жителі Переволочної й інших прибережних сіл під ворожим артилерійським вогнем і бомбардуванням з повітря будували тимчасову переправу через Дніпро. По 15-20 годин підряд стояли у воді літні колгоспники-теслі. Загинув від ворожого вогню А. Юров. Померли в госпіталі І. Семенко, А. Горбант, яких було тяжко поранено на переправі... На їх місце відразу ставали інші, такі ж сміливі й самовіддані.
Чимало зробив у справі мобілізації населення на подання допомоги нашим військам один із членів Військової ради 7 армії П. К. Щербак. Він умів швидко знаходити спільну мову з людьми і спиратися на них. Пилип Кузьмович зв’язувався з місцевими партійними працівниками, які щойно повернулися сюди, й оперативно вирішував багато питань, що виникали на переправі.
Всюди нас чекали і готувалися. Люди відкопували відбиті в окупантів і закопані в землю бочки з пальним і передавали його нашим частинам. Приводили схованих у плавнях коней. Одне з придніпровських сіл зуміло зберегти і врятувати від фашистів склад з 750 тоннами зерна.
Подавалась допомога і з правого берега. Партизани з’єднання імені М. Щорса за завданням командування фронту розвідали систему ворожої оборони на протилежному боці — від Черкас до Крюкова — і передали нам карту з зазначенням її вогневих точок.
Дуже важко довелося героям-десантникам на одному з правобережних плацдармів. Противник безперервно контратакував їх великими силами. А наша підтримка цього десанту спочатку зводилася лише до гарматного вогню прямою наводкою через Дніпро.
Будь-що треба було швидко переправити туди танки. Але як це зробити? Прибули поки що самі лише сапери, інженерна техніка була на підході.
Радимося у командуючого фронтом генерала армії І. С. Конєва: члени Військової ради — І. 3. Сусайков і я, начальник штабу фронту генерал-полковник М. В. Захаров, командуючий 5 гвардійською танковою армією генерал-полковник танкових військ П. О. Ротмістров, командуючий 5 гвардійською армією генерал-полковник О. С. Жадов та інші.
Вношу пропозицію: знову підняти населення. Іван Степанович Конєв тільки знизує плечима: чи багато допоможе тут населення. Але дає згоду спробувати.
Ідемо з Павлом Олексійовичем Ротмістровим по селах. Зв’язуємося з районними керівниками. Розпитуємо про стариків-лоцманів, плотогонів, які славились колись у цих краях своїм умінням в’язати міцні плоти і водити їх униз по Дніпру. Про них саме й згадав я на нараді в командуючого.
Нелегко було розшукати бувалих майстрів, давно вже кинули вони цю справу. Але всі як один негайно погодились допомогти нам, тільки запитали, для чого саме потрібні плоти. Коли почули, що перевозити танки, загомоніли:
— Та це ж яка вага! Плоти не втримають. Нічого не вийде.
— А треба! — сказали ми їм. — Може, на тому березі й ваші сини б’ються з ворогом.
— Та треба ж. Самі знаємо!
День і ніч працювали воїни і все населення. Люди самі добровільно розбирали свої будови, паркани, рубали дерева. В’язали секції великих міцних плотів, під покровом ночі перетягували їх до берега, спускали на воду і з’єднували.
Лоцмани розраховували, що кожен такий пліт за ніч зможе зробити по два рейси. Менш, ніж за дві доби близько 70 танків 29 і частково 18 танкових корпусів були переправлені на правий берег, де вступили в бій, виходячи на оперативний простір.
— Просто не віриться! — сказав командуючий, коли ми з П. О. Ротмістровим доповіли йому про цю переправу. — Ну, й спасибі ж нашим людям. Сам хочу на них подивитись. І вам, «народники», спасибі.
Так жартівливо називав нас Іван Степанович, коли був особливо задоволений наслідками активної допомоги населення військам.
Ворог чинив несамовитий опір. Та, незважаючи на це, вже в жовтні війська фронту мали великий плацдарм на південь від Кременчука. Наші війська допомогли 3 Українському фронту визволити Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ.
У двадцятих числах грудня лише на два тижні припинилися бойові дії. Вкрай потрібний був хоча б невеликий відпочинок. Але водночас тривала підготовка до подальшого наступу. Війська фронту одержали поповнення, нову бойову техніку. 29 грудня Ставка Верховного Головнокомандування дала наказ про Кіровоградську операцію. Восьмого січня 1944 року після наполегливих боїв було визволено Кіровоград. Війська нашого фронту глибоко вклинилися в оборону групи фашистських армій «Південь». Під загрозою опинилися фланги гітлерівських військ на корсунь-шевченківському виступі і в Криворіжжі. Командував цією групою генерал-фельдмаршал фон Манштейн. Він вже був добре битий біля Волги під час спроби деблокувати оточену в районі Сталінграда армію Паулюса.
12 січня 1944 року надійшов новий наказ Ставки: військам 2 і 1 Українських фронтів спільно оточити й знищити корсунь-шевченківське угруповання ворога. Наш фронт мав розпочати операцію 25 січня. Менше, ніж два тижні залишалось на її підготовку. Це вимагало величезного напруження сил командування, штабів, політичного апарату. Становище ускладнювалося несприятливими погодними умовами. Вже з середини січня почав танути сніг. Пішли часті дощі. Здулися річки. Шляхи розвозило все більше й більше. Польові аеродроми також виходили з ладу. Бездоріжжя затримувало перегрупування військ. А це потрібно було зробити швидко і досить таємно.