Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
- Капітане, людина в небі!
- 3 якого боку?
- З хвоста.
- Швидше подайте мені тринокль.
У дужках
Коли я розповідав цю історію вперше, після слова «тринокль» якийсь добродій перепитав мене:
- Гей, хлопче, ти ледь почав і вже купу дурниць набалакав. Хіба може бути людина в небі? Адже навіть діти знають, що треба казати «людина в морі». По-друге, хвіст мають лише осли. Важко собі уявити, щоб капітан командував ослом. І нарешті поясни, коли твоя ласка, що означає «тринокль». Може, це горбатий бінокль?
- Професоре,- сказав я. Це, напевне, був професор, бо штани у нього були випрасувані, а на шиї він мав краватку. У Римі всі професори так одягаються.- Професоре, бувши вами, я б не квапився критикувати оповідача так безоглядно.
- Що означає «з хвоста»? - перебив він мене.
- Розмову, яку я оце передав,- провадив я, пустивши його слова повз вуха,- відбувалася на борту космічного корабля, що летів у міжпланетному просторі. Навкруги не було ані морів, ані озер, саме чорне-чорнісіньке небо, що аж очам боляче було дивитися. Навіть не натужуючи розуму, з розмови можна догадатися, що вахтовий у світлі хвостових ліхтарів помітив потерпілого. Як його назвати за таких обставин? [385]
Тільки «людина в небі». Розкрию вам ще одну таємницю: отой космічний корабель з причин, про які мова буде пізніше, мав форму коня,- то хіба дивно, що у коня є хвіст? Інші небесні тіла, наприклад комети, теж мають хвости. А тому хвости дістали право громадянства в космосі. Та вернімося до тринокля. Хочете знати, що це таке? Це вдосконалений бінокль з третьою трубкою, що дозволяє бачити все за спиною, «з хвоста», не обертаючись. На мою думку, це дуже корисний винахід. Приміром, на стадіоні, маючи три-нокль, ви могли б угіажно стежити переднім^ лінзами за грою і водночас задньою лінзою спостерігати за уболівальниками команди, що програє. Правда, зручно?
Професор щось буркнув під ніс, розправив колошу штанів, згадав про якусь нагальну справу і, не дослухавши оповідання, зник у нічній пітьмі. Та хай йому грець! Закриємо дужки і почнемо спочатку.
Капітан колишній Паулюс
Капітан приклав до очей тринокль і втупився в потерпілого, що плив у смузі світла від фар космічного корабля. Незабаром він сказав:
- Це не доросла людина, це хлопчик.
- Ясна річ,- озвався стерничий.- Дітям завжди кортить сісти біля вікна, отож часом вони й випадають.
Капітан усміхнувся:
- Цей хлопчик сидить верхи на коні-гойдалці. Та не марнуймо часу, вмикайте магніт.
Капітан ще не встиг стулити вуста, як кінь і вершник уже шурхнули до корабля й легенько вдарились об його корпус. Люк відчинився, і потерпілого взяли на борт.
Убраному в червону піжаму хлопцеві було років дев'ять-десять, на чоло йому нависав чубчик. І знаєте, що зробив цей хлопчина? Скочив з сідла, схрестив руки, сердито озирнув членів екіпажу, що його оточили, і, навіть не привітавшися, визивно заявив:
- Майте на увазі: я не вважаю себе вашим бранцем! [386]
В голосі його вчувалася виразна римська вимова.
- Бранцем? - перепитав капітан, почухавши підборіддя.- Не розумію.
- Якщо ви не розумієте, то що ж казати мені.
- Сказати, наприклад, як ти звешся.
- Звати мене Марко Мілані. А вас як?
Капітан ще раз почухав підборіддя, інші члени екіпажу всміхалися й лукаво перештовхувалися поміж собою.
- Ти вцілив у найболючіше моє місце,- мовив капітан.- Ще тиждень тому мене звали Паулюс. Два роки я носив це ймення, та огидне воно мені стало, як брудна сорочка. Тому я це ім'я скинув. Але іншого, собі до смаку, я ще й досі не вибрав. Отож нині мене ніяк не звуть. Може, ти порадиш мені якесь ім'я?
Марко глянув на нього з підозрою.
- Гм, ви глузуєте. Мабуть, ваше ім'я це військова таємниця. Ну що ж, не виказуйте. Мені до того байдуже. Краще скажіть, хто тут капітан, ви?
- До дев'ятої години я,- відказав колишній Паулюс.- Ми командуємо по черзі.
- Отже, всі ви капітани.
- Серед нас є і полковники, і генерали, і старші сержанти. Звання і ранги нічого в нас не варті.
- Де?
- На нашій планеті.
- То я вгадав: ви не земляни.
Планета Серена
Марко оглянув їх уважніше, але не побачив нічого особливого: ані щупалець, ані рогів, анічогісінько. Дехто мав бороду, дехто вуса, інші були голені. Кожен мав по дві ноги, по дві руки, на руці по п'ять пальців, ніс і вуха були на місці. Всі стояли в піжамах. Марко подумав, що, мабуть, вони саме Налаштувалися спати.