Нічний адміністратор

— Коркі, як на мене, то у декого просто трішечки дах поїхав, — сказав Джонатан.

Коркоран струсив пісок з рук.

— Боже, як же ж важко бути злочинцем, — поскаржився він. — Купа людей, вічний шум. А скільки дурних засранціві Вічно треба йти туди, куди не хочеться. У тебе не так? Звісно, що ні. Ти так низько не опускаєшся. Саме це я безперестанку й торочу шефу. Але хіба він мене слухає?

— Нічим не можу допомогти, Коркі.

— О, не хвилюйся, я сам зі всім розберусь. — Він запалив сигарету і з вдячністю видихнув. — А тепер ось що, — сказав він, махнувши рукою у бік будиночка Вуді. — Дві ночі підряд, мої шпигуни мені доповіли. Мені кортить донести шефу, звичайно. Нема нічого приємнішого. Але я не можу так вчинити з нашою леді Кристалу. Але от за інших я не ручаюсь. Хтось все одно пробовкається. Так завжди буває. — На фоні місяця чітко вималювалися контури Міс Мейбл. — Ніколи не любив вечорів. Просто терпіти не можу цих сучих синів. Та й ранків також, раз уже на це пішло. А все через трикляті похоронні дзвони. Якщо ти Коркі, на більше ніж десять стерпних хвилин на день можна й не сподіватися. Ще по одній, за королеву?

— Ні, дякую.

На легку мандрівку ніхто не сподівався. На світанку вони зібралися біля злітно-посадкової смуги на вершині Міс Мейбл, немов справжні біженці. Джед була у темних окулярах і навмисно нікого не помічала. У літаку, не знімаючи окуляри, вона сиділа, згорбившись, на місці у задньому ряду між Коркораном і Деніелем, а Фріскі і Таббі пильнували Джонатана з флангів спереду. Коли вони приземлилися в Нассау, Макартур чекав на них біля турнікету. Коркоран подав йому паспорти, серед яких був і Джонатановий, і всіх пропустили без проблем.

— Джед зараз знудить, — заявив Деніел, коли вони сідали у новенький «Роллс-ройс». Коркоран наказав йому заткнутись.

Маєток Роупера виявився прикрашеним ліпниною будинком у стилі епохи Тюдорів. Він виглядав моторошно і на диво занедбано.

По обіді Коркоран повів Джонатана по магазинах у Фрі-тауні. Коркоран був дуже розсіяний. Кілька разів він зупинявся у гидких забігайлівках, щоб перехилити чарку, а Джонатан тим часом попивав «Кока-колу». Здавалося, тут усі знали Коркорана, а дехто навіть надто добре. Фріс-кі плентався позаду них. Вони купили три дуже дорогих італійських ділових костюми — штани потрібно підшити на вчора, будь ласка, Клайв, сонечко, інакше шеф оскаженіє. Далі вони придбали півдюжини сорочок, шкарпеток, і краваток під колір, а ще черевики і пояси, легенький синій дощовик, білизну, лляні носовички, піжами, і шкіряну торбинку для туалетних приладів з електробритвою і двома гарненькими щітками для волосся зі срібними ініціалами «Т»: