Книга дивних нових речей
- Автор: Фейбер Мишель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-977-4
- Переводчик: Олег Лесько
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Книга дивних нових речей». Краткое содержание книги:
«Тобі треба сходити до доктора Еверетта», — не раз казали йому деякі аміківці відтоді, як Пітер потрапив сюди. Вони мали на увазі, що треба перевірити, чи організм відновився після «стрибка», або підлікувати сонячні опіки. Пітер ввічливо підтакував, утім і далі не йшов до лікаря. А тепер доктор Еверетт помер.
Нещастя трапилося як грім серед ясного неба, скоротивши медичний персонал АМІК із шести до п’яти чоловік: два парамедики, медсестра, яку звали Флорес, хірург на прізвище Остін і Ґрейнджер.
— Дуже погано, що це сталося, — сказала Ґрейнджер, коли вони зустрілися біля дверей її аптеки. — Дуже погано.
Сьогодні жінка не надягла своєї хустини, і її щойно помите волосся було гладеньким і блискучим від води. Це загострило риси її обличчя і підкреслило шрам на чолі. Пітер уявив собі, як молодша Александра Ґрейнджер, п’яна-п’янезна, падає вперед, налітає головою на металевий кран і розсікає чоло — кров у раковині, кров на підлозі, багато крові, яку доведеться відтирати шваброю, коли Ґрейнджер уже винесуть звідти. «Ти була там, — подумав Пітер. — І я там теж був». Беатріс, хоч як би він її не кохав, там ніколи не була.
— Ви товаришували? — запитав Пітер.
— Він був непоганим. — Насуплені брови й заклопотаний голос Ґрейнджер мали свідчити, що її особисті стосунки з Евереттом аж ніяк не стосувалися того, якою неприємною подією є його смерть.
Не промовивши більше ні слова, жінка провела Пітера переходом, що вів до медичного центру.
Заклад виявився несподівано великим, зважаючи на ту кількість людей, яка його обслуговувала. Центр розмішувався на двох поверхах і мав багато приміщень, декотрі з яких були ще тільки наполовину обставлені й тільки чекали на решту обладнання. Два з трьох столів в операційній були ще досі упаковані в поліетиленову обгортку. Одне з приміщень, куди Пітер зазирнув, проходячи повз, було величезне, пофарбоване у веселий жовтий колір і сповнене сліпучого сонячного світла, що линуло крізь еркерні вікна. У приміщенні нічого не було, крім кількох стосів коробок з акуратним написом «ПОЛОГОВЕ ВІДДІЛЕННЯ».
Морг здавався таким самим, як і решта центру: рідко відвідуваним, занадто просторим, хоча сьогодні у ньому, либонь, було більше людей, ніж будь-коли: із приходом Ґрейнджер тут зібралося троє з тих п’яти медичних працівників, що залишилися. Жінка ввічливо відрекомендувала Пітера — міцні рукостискання, кивки головою — докторові Остіну й медсестрі Флорес.
— Приємно познайомитися, — сказала подібна до шимпанзе Флорес голосом, з якого анітрохи не було схоже, що їй приємно, після чого всілася назад у крісло, склавши руки на своїй неохайній уніформі.
Пітерові стало цікаво, якої вона національності. Зросту в ній було чотири фути десять дюймів щонайбільше, а голова схожа на якийсь зморхлий фрукт. Хай який генетичний код спричинився до її створення, до створення Пітера спричинився зовсім інший. Медсестра видавалася майже такою самою чужинкою, як оазяни.
— Я англієць, — звернувся Пітер до Флорес, не зважаючи на те, як безтактно це прозвучало. — А ви звідки?
Жінка завагалася.
— Із Сальвадору.
— Це бува не в Гватемалі?
— Ні, але ми... можна сказати, сусіди.
— Я чув про виверження вулкана у Гватемалі.
Коли Пітер спробував пригадати якісь подробиці з листа Беа, щоб підтримати розмову зі Флорес, мозок його почав перегріватися. Але медсестра підняла зморщену руку й промовила:
— Облиште.
— Страшно просто подумати... — почав Пітер.
— Та ні, справді: облиште, — урвала його жінка, і на цьому все скінчилося.
У морзі на кілька секунд запанувала тиша, окрім якогось розміреного стогону, який очевидно видавала не людина. Доктор Остін сказав, що цей звук надходив від холодильних камер через те, що їх тільки нещодавно ввімкнули.
— Просто безглуздо тримати холодильники ввімкненими, коли в них роками нікого немає, — пояснив чоловік. — Тим паче, доки ми не впорядкуємо належним чином споживання енергії.
Судячи з вимови, Остін був австралійцем, може, новозеландцем — атлетичний, кремезний чоловік із зовнішністю кінозірки, якщо не зважати на непривабливий шрам, що глибокою борозною перетинав його підборіддя. Наскільки Пітер пригадував, на похороні Северина Остіна і Флорес не було.