Книга дивних нових речей

Пітер зупинився і потягнувся. Він був увесь вкритий потом, від масних брів до кінчиків пальців. Голі сідниці чвакали на кріслі, оббитому штучною шкірою. Може, й не варто було вимикати кондиціонер і допускати до такої задухи. Пітер підвівся й підійшов до вікна. Ще одна дощова круговерть, наче перекотиполе, наближалася до бази. За п’ять хвилин дощ уже забарабанить по вікнах. Пітер так чекав цього! Хоча насолоджуватися дощем із цього боку скляної перепони було дещо сумно. Він мав бути там, надворі.

Утомлений, він упав на ліжко. Дишдаша висіла між ним і вікном, вимальовуючись на тлі яскравого сонячного світла. Пітер прикрив очі долонями, затуливши боковий зір так, що тепер бачив дишдашу без сліпучого блиску по боках. Одежина змінила свій колір із темно-сірого на білий. Зорова омана. Суб’єктивність реальності.

Пітерові пригадалася весільна сукня його дружини. Беа наполягла на тому, щоб вінчатися в білому, ще й нареченого змусила вдягнути білий костюм. Дивне рішення для пари, яка зазвичай уникала показності й офіціозу. Крім того, на вечірці мало бути спиртне. Пітер тоді запитав, чи ж не краще, якщо вони просто заскочать до бюро реєстрації актів цивільного стану у своєму звичному вбранні. «Аж ніяк», — відповіла Беа. Взяти шлюб у бюро реєстрації означало поступитися перед соромом за своє минуле. Однаково що сказати: чоловік, який лазив по загиджених лайном міських вбиральнях, не має права вдягнути білосніжний костюм, а жінка з такою, як у Беа, сімейною історією нехай і думати забуде про те, щоб стати під вінець у церкві вбраною в біле. Ісус помер на хресті саме для того, щоб змити таку ганьбу. Подібно як у Книзі Захарії ангел знімає зі священика брудний одяг: «Я зняв з тебе провину твою, і зодягну тебе в шати коштовні»[48]. Життя з чистого аркуша. І годі було відзначити початок життя з чистого аркуша сміливіше, ніж це зробили Пітер і Беа своїм весіллям.